У своїй книжці «Що сталося з гріхом?», виданій 1973 року, психіатр Карл Меннінгер написав:
Саме слово «гріх», що начебто зникло тепер, колись відрізнялося своєю значущістю. Це було сильне, зловісне і серйозне слово… Але сьогодні його немає. Воно майже зникло – і слово, і саме поняття. Чому? Невже ніхто тепер не грішить? Невже ніхто не вірить в існування гріха?1
Щоб підкріпити свої спостереження, доктор Меннінгер зауважує, що в президентському зверненні з нагоди щорічного Національного дня молитви слово «гріх» востаннє згадувалося Ейзенхауером у 1953 році. І це по суті була цитата, запозичена із заклику до всенародної молитви Авраама Лінкольна 1863 року! Тож, підсумовує доктор Меннінгер, «як нація, ми офіційно перестали «грішити» якихось двадцять [а тепер уже сімдесят] років тому»2.
І оцінка Карла Меннінгера аж ніяк не поодинока. Автор Пітер Барнс у статті «Що?! Я?! Грішник?!» пише:
У XX столітті Клайв Люїс сказав: «Для мене великою перепоною стала відсутність будь-якого усвідомлення гріха в умах моїх слухачів». А в 2001-му дослідник Нового Завіту Дональд Карсон зауважив, що найприкрішим аспектом благовістя в університетах став той факт, що студенти, здебільшого, не мають жодного уявлення, що таке гріх. «Вони досить добре знають, як грішити, але не мають жодної гадки, що становить гріх»3.
Ці зауваження лише підтверджують те, що видається очевидним багатьом спостерігачам: саме поняття гріха буквально зникло з нашої культури.
Як це не прикро, ідея гріха опинилася на межі зникнення також і в багатьох церквах. Соціолог Марша Віттен провела аналіз аудіозаписів сорока семи проповідей на тему блудного сина (див. Луки 15:11-32), які прочитали баптистські та пресвітеріанські служителі. У своїй книжці «Усе прощено» вона пише:
Що відбувається з поняттям гріха в досліджених мною проповідях? Як не дивно, для багатьох пасторів передати своїм слухачам ідею гріха становить труднощі… Ми побачили, що пильніший розгляд проповідей засвідчує численні способи, якими концепція гріха пристосовується до секулярних почувань авдиторії. Хоча деякі традиційні образи, пов’язані з гріхом, і збереглися в промовах, сам підбір слів намагається оберігати слухачів від їхнього впливу, вдаючись часто-густо до пом’якшувальних риторичних прийомів4.
Свій розділ про те, як пастори розглядають тему гріха, авторка завершає таким спостереженням: «У цьому контексті розмова про гріх із роз’яснення богословських поглядів на порочність людської природи перетворюється, радше, на окреслення невидимих кордонів, щоб відокремити «своїх», недосяжних для оцінювання, від «зовнішніх», які і стають його об’єктом»5.
Тож ми бачимо, що загалом концепція гріха практично зникла з усієї американської культури, ослабнувши навіть у межах наших численних церков, щоб адаптуватися до сучасних почувань. І справді, сильні біблійні слова про гріх були викреслені з нашого словника. Люди більше не вчиняють перелюбу – натомість вони мають «романи»; менеджери на підприємствах більше не крадуть – вони «вчиняють оборудки».
А як же наші консервативні євангельські церкви? Невже ідея гріха майже зникла в нас також? Ні, зникнути вона не зникла, але в багатьох випадках відхилилася за межі внутрішнього кола, на людей світу, що вчиняють такі кричущі гріхи, як аборти, гомосексуалізм і вбивства, чи сумнозвісні посадові злочини корпоративних керівників високого рівня. Нам легко осуджувати ці очевидні гріхи, фактично ігноруючи наші власні гріхи пліткарства, гордості, заздрості, роздратування й похоті, а також відсутність у нас тих благодатних якостей, які Павло називає плодом Духа (див. Галатів 5:22-23).
Один пастор запросив чоловіків зі своєї церкви на молитовну зустріч. Попри його сподівання, жоден з цих чоловіків не молився про духовні потреби церкви; натомість усі ревно молилися про гріхи суспільства, передусім аборти і гомосексуалізм. Зрештою пастор, розчарований очевидним лицемірством чоловіків, завершив молитовну зустріч добре відомою молитвою митника з Луки 18:13: «Боже, будь милосердний до мене, грішного!»
Ставлення до гріха, відображене в молитвах тих чоловіків, виглядає аж надто повсюдним у межах наших консервативних євангельських кіл. Звісно, це дуже загальне спостереження, і в нього є чимало приємних винятків. Але нас загалом більше тривожать гріхи суспільства, ніж гріхи святих. Фактично ми іноді віддаємося тому, що я називаю «терпимими» чи навіть «прийнятними» гріхами, взагалі не відчуваючи, що грішимо. Коли плітки чи недобрі слова про брата або сестру в Христі так легко злітають нам з язика, ми навіть не усвідомлюємо свого переступу. Ми носимо в душі образи за давноминулі кривди, навіть не намагаючись прощати, як Бог простив нам. Дивимося спогорда на «грішників» цього світу, навіть не допускаючи смиренної думки: «Якби не Божа ласка, де б опинився я сам?».
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.