Пуританин Томас Уотсон писав, що бути тихим стосовно інших людей означає три речі: витримувати кривди, пробачати кривдникам і платити добром за зло. Проаналізуймо, як ці три прояви тихості виглядають у щоденному житті.
Витримувати кривди – це відповідати з лагідністю на образи інших людей. Ними можуть бути несправедлива критика, недобрі плітки чи навіть наклеп. Наприклад, хтось може принижувати тебе під час розмови. Або підвищення отримує замість вас той, хто явно менше на це заслуговує. Існують численні способи, як люди можуть скривдити нас.
Як виглядає тихість у цих ситуаціях? Петро допомагає нам зрозуміти це, говорячи про Ісуса:
Хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо.
1 Петра 2:23
Деякі читачі можуть подумати, що я пропагую тут християнство «придверного килимка», коли ми дозволяємо людям витирати об нас ноги. Існують християнські способи, як не допустити цього, але ми маємо урівноважувати це з фактом, що Ісус сам був найбільшим «придверним килимком»: Він дозволив, щоб Його розіп’яли лихі люди.
Одне з найбільших випробувань на нашу тихість – це те, як ми справляємося з кривдами, що нам заподіюють інші люди. Тож замість того, щоб затаїти в собі образу на них, довіримо себе Богові, який спричиняє всі ці кривди, щоб співдіяти задля нашого добра.
Другим вираженням тихості є прощення образ або гріхів інших людей. Класичним фрагментом з Писання на тему прощення є притча про немилосердного слугу в Матея 18:23-35; ми глибше розглянемо цей уривок у розділі 6. Але зараз поміркуйте над наступними уривками з Писання:
- «Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Ефесян 4:32).
- «…прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само» (Колосян 3:13).
Тож ми повинні прощати так, як Бог у Христі нам простив.
Послання до Ефесян і Колосян були написані приблизно в той самий час, тому не дивно, що Павло писав по суті те саме про прощення в обох листах. Утім, у Посланні до Колосян він додає слова: «чиніть і ви так само». Сподіваюся, ви побачите цю істину, що в обох згаданих уривках Писання наше прощення одне одному пов’язане з нашим прощенням від Бога.
Ця думка повертає нас до першої риси в Блаженствах – «убогості духом». Наша готовність пробачати іншим пропорційна нашому усвідомленню в глибинах власних сердець, як багато нам пробачив Бог. Якщо нас влаштовує наш гідний стиль життя, тому що ми не чинимо жахливих гріхів оточуючого суспільства, і ми не бачимо великої потреби в постійному прощенні, то нам, найімовірніше, нелегко пробачати іншим, коли вони грішать проти нас.
Убогі духом, однак, дедалі краще бачать, як багато гріха і розбещеності досі є в їхніх серцях. Вони усвідомлюють, що хоч їм і дали нове серце (Єзекиїл 36:26), їхнє серце досі лукаве (Єремія 17:9), а плоть, або гріховна природа, яка досі живе в них, пожадає проти Святого Духа в нас кожного дня (Галатів 5:17).
Давайте ще раз повернемося до слів Павла у Колосян 3:13: «Як Господь простив вам, чиніть і ви так само». По суті Павло каже, що в нас немає вибору. Тому що нам було так багато прощено, ми зобов’язані прощати тим, хто грішить проти нас. Однак спонукою прощати для нас повинно бути не зобов’язання, а усвідомлення, як багато нам самим було прощено.
Мені згадується лист Павла до його близького друга Филимона, який він написав приблизно тоді ж, коли й Послання до Ефесян і Колосян. Филимон був, без сумніву, заможним, адже його дім був достатньо великим, щоб облаштувати в ньому церкву. Филимон також мав раба, Онисима, який спочатку втік від нього, а в результаті зустрівся з Павлом у Римі. Павло привів його до Христа; у Филимона 1:10 він пише про Онисима як про «мого сина, що його породив у кайданах».
Павло мав непросту дилему. Він знав, що Онисиму потрібно повернутися до Филимона, але прагнув, щоб Филимон не просто простив Онисима, а й прийняв його «як брата любого» (вірш 16).
Лист Павла представлений у Біблії як Послання до Филимона. Зверніть увагу, як він подає своє прохання у віршах 8–9:
Через те я, хоч і маю повну в Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити, все ж таки волію тебе просити в любові, – я Павло, старий вже, а тепер ще й в’язень Христа Ісуса.
Фактично Павло каже: «Я міг би наказати тобі вчинити те, що правильно, Филимоне. У тебе немає іншого вибору, крім як пробачити Онисима. Ти маєш обов’язок пробачати. Не зробивши так, ти згрішиш проти Бога». Але тоді Павло додає: «Все ж таки волію тебе просити в любові». Павло хоче, щоб Филимон і сам хотів зробити те, що повинен.
Читаючи між рядків, можна зрозуміти, що Онисим не просто втік, але заразом і вкрав дещо. Тож Павло пише у віршах 18–19:
Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен, то це зарахуй мені. Я, Павло, написав моєю рукою; я тобі сплачу, того тобі не згадуючи, що ти й самого себе мені винен.
Це зворушливі слова. Павло, сидячи у в’язниці, каже: «Зарахуй це мені». Те саме каже Ісус Отцю: «Зарахуй гріх Джеррі мені» – і Він заплатив за все Своєю смертю на хресті. Павло каже: «Я тобі сплачу», але він тоді нагадує Филимону, що Филимон самого себе винен Павлові (визнання того, що Павло привів його до Христа). І так само ми повністю завдячуємо своїм спасінням Христові, який каже: «Прощайте один одному, як Я вам простив» (див. Ефесян 4:32).
Це приватне і дуже особисте послання Павла до Филимона – більше ніж просто лист. Це частина богонатхненного Писання. Це саме Слово Боже, і Бог невипадково Своїм провидінням направляв церковні собори так, аби вони включили його до канону Святого Письма. Він служить маленьким прикладом того, що Бог зробив заради нас через Христа.
Поміркуйте, якими ми були. Павло каже в Ефесян 2:1-3, що ми були мертві нашими провинами, що фактично ми були рабами світу, диявола і примх тіла. Більше того, ми за своєю природою були об’єктами Божого гніву. Це набагато гірше становище, ніж було в Онисима. Але Бог, багатий у своєму милосерді, не лише пробачив нам величезні провини, що були проти нас (Колосян 2:13-14). Він також «разом з Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі» (Ефесян 2:6).
Отож ми маємо пробачати, як Бог пробачив нам. Такою є заповідь Бога. Але знову ж таки, Бог хоче, щоб ми прощали з любові, а не через те, що нас до цього змушують. А єдине, що спонукатиме нас пробачати з любові, – це наша «вбогість духом» і усвідомлення, як багато Бог нам пробачив.
Третій вияв тихості стосовно інших – це платити добром за зло. Класичним прикладом на цю тему є уривок Римлян 12:14-21:
- «Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте» (вірш 14).
- «Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро» (вірш 17).
- «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь» (вірш 19).
Дуже мало хто з нас на Заході переживає сьогодні справжні гоніння (див. розділ 9). Тож для того щоб застосувати ці вказівки в контексті нашого сьогодення, нам потрібно розуміти під словом «гонять» усі дії, якими нас кривдять, зводять на нас наклепи, обманюють нас чи перекривають нам шлях до кар’єрного росту – все, що завдає нам шкоди. І Павло вказує нам благословляти, а не проклинати тих, хто робить ці речі.
Один з найкращих способів благословляти людей – це молитися за них. Часто винуватцями цих образливих або шкідливих дій є наші одновірці, тож ми можемо молитися, щоб Бог благословив їх так, як ми б хотіли, щоб Він благословив нас. Якщо вони невіруючі, ми можемо молитися, щоб Бог привів їх до віри в Євангеліє і довіри до Христа задля їхнього спасіння.
Ми, звичайно, не маємо платити злом за зло та зводити наклепи на тих, хто зводив наклепи на нас. Сумно казати, але це трапляється в деяких наших церквах, коли постійно висуваються взаємні безпідставні звинувачення.
Найважливіше те, що ніколи не слід прагнути помститися за себе, відплативши комусь злом. Коли я думав про настанови Павла у Римлян 12, то дійшов висновку, що ми завдаємо найбільшої шкоди одне одному нашими словами, а не діями. Тож візьмімо до серця вказівку Павла у Ефесян 4:29:
Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його.
Зверніть увагу на два принципи в словах Павла:
- Жодного поганого слова.
- Лише гарне, що може в потребі повчити.
Павло також каже в Тита 3:2: «Щоб нікого не ганьбили». Це стосується навіть тих, хто своїми словами якось нас скривдили.
Ви бачите, що тихість справді є смиренням в дії. Підкоритись Божому Слову і дозволити йому звинуватити тебе вимагає смирення. Вимагає смирення не нарікати і не скаржитись на важкі та болісні події в житті, а натомість бачити в них Божий задум зрощування нас у дедалі більшій подібності до Христа. Вимагає смирення витримувати і прощати тих, хто якимось чином нас скривдив. І, звичайно, вимагає смирення платити добром за зло.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.