Перш ніж доручити Петрові бути пастирем, Ісус запитав його: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці?» Потім знову спитав: «Чи любиш Мене?» А тоді й утретє: «Чи любиш ти Мене?». Власне це питання має звучати як головне для всього нашого християнського служіння, адже саме воно може дозволити нам бути незначущими — і водночас справді впевненими в собі.
Подивіться на Ісуса. Світ не звертав на Нього жодної уваги. Його розіп’яли і віддали на поталу. Його послання любові світ відкинув, бо прагнув сили, ефективності й контролю. Та ось Він з’являється з ранами у Своєму славному тілі перед кількома друзями, котрі мали очі бачити, вуха чути і серця розуміти. І цей-от відкинутий, незнаний, зранений Ісус просто запитує: «Чи любиш ти Мене, чи справді любиш Мене?» Той, хто мав один-єдиний клопіт — проголосити безумовну Божу любов, мав і одне-єдине запитання: «Чи любиш ти Мене?»
Питання не в тому, скільки людей сприймають вас серйозно, скільки всього ви збираєтеся досягти і чи можете ви показати ті чи інші результати. Питання, по суті, лиш одне: «Чи любите ви Ісуса?» Можливо, поставити це запитання можна й інакше: «Чи знаєте ви воплоченого Бога?» У нашому світі самотності та зневіри існує величезна потреба у людях, які знають серце Боже — серце, що прощає, дбає, тягнеться до інших і прагне зцілювати. У цьому серці немає ні підозр, ні мстивості, ні образи, ні навіть натяку на ненависть. Це серце, яке хоче лише дарувати любов і приймати любов у відповідь. Це серце, яке безмірно страждає, бо бачить увесь безмір людського болю та страшний опір довірі до Бога, який прагне нести нам утіху й надію.
Християнський лідер майбутнього — це той, хто справді спізнав Боже серце, яке стало плоттю, «серцем тілесним», в Ісусі. Пізнати Боже серце означає послідовно, радикально і дуже конкретно проголошувати і відкривати, що Бог — це любов і тільки любов, а тому страх, ізоляція чи відчай, що раз по раз вторгаються в людську душу, ніколи від Бога не походять. Звучить це дуже просто, ба навіть банально, але насправді мало хто знає, що його люблять без жодних умов чи обмежень.
Така-от безумовна і необмежена любов — це те, що євангеліст Йоан називає найпершою Божою любов’ю. «Любімо, — каже він, — бо Бог перший полюбив нас» (дивись 1 Йоана 4, 19). Любов, яка часто залишає нас у сумнівах, розчарованими, злими й обуреними, — це друга любов, тобто утвердження, прихильність, симпатія, заохочення та підтримка, що їх отримуємо від своїх батьків, учителів, дружини чи чоловіка та друзів. Усім нам відомо, наскільки обмеженою, надламаною і надзвичайно крихкою є ця любов. За багатьма проявами цієї другої любові завжди криється загроза того, що вас відкинуть чи покинуть, покарають чи шантажуватимуть; небезпека наразитися на насильство і навіть на ненависть. Двозначність та неоднозначність людських стосунків висвітлюються у багатьох сучасних фільмах та п’єсах, і немає такої дружби, шлюбу чи спільноти, де не відчувалися б, і то неабияк, напруга та стрес, властиві цій другій любові. Часто складається враження, наче під приємними проявами повсякденного життя зяє чимало ран, що їх можна окреслити як покинутість, зраду, неприйняття, розрив стосунків та втрату. Все це — тіньова сторона другої любові, що відкриває темряву, яка ніколи не залишає людського серця повністю.
Радикальна добра новина полягає в тому, що друга любов — це лише викривлене відображення першої любові, і що першу любов пропонує нам Бог, у якому немає тіней. Серце Ісуса — це втілення позбавленої тіней першої Божої любові. З Його серця течуть потоки живої води. Він кричить гучним голосом: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Йоана 7, 37). «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Матвія 11, 28-29).
З цього серця виходять слова: «Чи любиш ти Мене?» Знати серце Ісуса і любити Його — це одне й те саме. Знати Ісусове серце означає знати серце. І коли ми живемо у світі з цим знанням, то не можемо не нести зцілення, примирення, нове життя та надію, хоч куди йдемо. Прагнення бути значущим і успішним поступово зникне, й залишиться у нас єдине бажання — всім своїм єством сказати нашим братам і сестрам по людському роду: «Вас люблять. Причин боятися немає. Бог створив ваше нутро, Бог вас виткав в утробі матері» (дивись Псалом 139, 13).
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.