Ми не лише засмучуємо свого небесного Отця власним гріхом, а й також надуживаємо Його благодаттю. Павло написав, що Бог простив нам наші переступи «згідно з багатством Його благодаті» (див. Ефесян 1:7). Це благословенна істина, але гріх у всій його невловимій облудності підказуватиме, що наші недобрі слова чи кривдні думки не мають більше значення, оскільки Бог уже простив нам їх. Це прощення, однак, не означає, що Бог нехтує чи толерує гріх. Він ніколи не робить цього. Натомість Бог завжди осуджує гріх. Але в нашому випадку (тобто для всіх тих, хто вірить в Ісуса як свого Спасителя) Бог осудив наш гріх в Особі Свого Сина. Як написав пророк Ісая: «Всі ми заблукали й розбрелися, як вівці, – кожний з нас пішов власною дорогою, та Господь поклав на Нього гріхи всіх нас» (Ісаї 53:6). Чи маємо ми надуживати Божою благодаттю, допускаючи в собі той самий гріх, що прибив Ісуса до хреста?
Далі поміркуйте над тим, що все в нашому житті, у тому числі й всяка грішна думка, слово та діло, відбувається в присутності Бога. Давид написав:
Господи, Ти мене випробував і знаєш.
Ти відаєш, коли я сідаю і коли встаю, – Ти заздалегідь знаєш думки мої.
Ти визначаєш мою дорогу і мій відпочинок, – Тобі відомі всі мої стежки.
Бо, ще нема слова на моєму язику, а Ти, Господи, вже все знаєш.
Ти оточуєш мене спереду і ззаду, кладеш на мене Свою руку. (Псалом 139:1-4)
Бог знає всяку нашу думку; Він чує наші слова ще перед тим, як ми промовимо їх, і бачить кожен наш учинок. Він навіть досліджує наші спонуки, бо Павло написав, що коли Господь прийде, от Він «виявить задуми [спонуки] сердець» (1 Коринтян 4:5).
Це означає, що весь наш бунт, усе наше зневажання Бога і Його закону, увесь той смуток, який ми завдаємо Його Святому Духові, усе наше надуживання Його благодаттю та весь наш гріх чиниться відкрито в самій Божій присутності. Уявіть, що Він сидить на Своєму царському престолі, а драма нашого гріха розігрується перед Ним, як на сцені.
«Я великий грішник, але маю великого Спасителя» – Джон Ньютон
Якщо я вважаю – свідомо чи несвідомо, – що Бог і далі зараховує мені провини, то інстинктивне почуття самозахисту забороняє мені визнавати свій гріх і вину, або щонайменше я прагну мінімізувати їх. Але ми не зможемо розпочати боротьбу з конкретним проявом гріха, таким як гнів чи жаління себе, аж поки спершу не визнаємо відкрито його присутність та дію у власному житті.
Єдиний гріх, проти якого можна успішно боротися, – це прощений гріх. Ми не можемо протистояти дії гріха у своєму житті, поки спершу не впораємося з почуттям провини за нього.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.