Дати відсіч силам зла і смерті вдається лиш тоді, коли ми перебуваємо у постійному зв’язку з силами добра й життя. Коли я намагаюсь постати перед силами темряви безпосередньо, то часто почуваюсь таким безпорадним, що втрачаю зв’язок із джерелом власного життя. Як же легко стати жертвою тих самих сил, проти яких я борюся! Коли я спрямовую всі зусилля на заперечення смерті, смерть врешті-решт отримує більше уваги, ніж заслуговує. Монахи, які жили у Єгипетській пустелі в IV столітті, мудро казали: «Не воюйте зі злими духами відкрито». Мудреці-пустельники вважали, що безпосередня сутичка з силами зла вимагає чималої духовної зрілості і тому до неї мало хто готовий. Замість того, щоб присвячувати так багато уваги князю темряви, вони радили своїм учням зосередитися на Князеві світла і дати відсіч темним силам саме таким чином – опосередковано, але остаточно.
У темряві та вразливості перед страхом і відчаєм Йоан від Хреста, духовний побратим Терези Авільської, пише про світло, надто яскраве для наших очей. Ми не можемо дивитися прямо на нього, проте саме це божественне світло і є джерелом нашого буття. Ми живемо в цьому світлі, навіть якщо не можемо охопити його поглядом. Воно дає нам змогу опиратися всякому злу й залишатися вірним у темряві, повсякчас чекаючи того дня, коли Божа присутність явиться нам у всій своїй славі.
Я переконався на власному досвіді, що не завжди можу відшукати світло чи йти у Божому світлі наодинці. Мені потрібна любов і підтримка моїх братів та сестер з церковної спільноти. Моє духовне життя було б немислиме без заступницьких молитов інших. Треба було ухвалити чимало важливих рішень, провести чимало занять, виконати чимало обіцянок, і водночас я почувався іноді таким виснаженим, мені було так сумно й важко на душі, що, здавалося, той час уже не пережити. Я не міг молитися. Не міг знайти часу, щоб ступити на світло, а навіть коли знаходив, то не мав душевного спокою. Молитви, що їх я промовляв, часто видавалися порожніми й марними. В один такий період, намагаючись розрізнити добро, що його прагнув робити, і бажання просто опустити руки й здатися на поталу самозапереченню й темряві, я вирішив написати дванадцятьом друзям, які любили мене й молилися за мене, і попросив їх молитися за мене щодня упродовж місяця. Я розповів їм про своє духовне виснаження і потаємні страхи. Уже незабаром я відчув: щось змінилось. Попри те, що мої власні молитви й далі були до болю безплідні, мене поступово оточило коло молитовної підтримки. Я знав, що належу до духовної сім’ї, яка піднесла мене до Господа, і почувався частиною активної молитовної спільноти. Я відчував, що замість мене моляться інші і що мені не варто хвилюватися.
Завдання, що здавалося неможливим, виявилося цілком під силу, люди, які, мав я острах, мене осудять, виявилися моїми друзями, а нездоланні на перший погляд спокуси перетворилися на тимчасові чинники, що відволікали мою увагу. Упродовж того місяця я повсякчас відчував реальну присутність друзів, які молилися за мене. Тепер я точно знаю, що молитви, які мене оточують, дарують мені життя.
Замовити друковану книгу, завантажити в електронному вигляді, читати відгуки – на сторінці книги.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.