Усім вам відомо, якою була третя спокуса Ісуса. То була спокуса влади. «Всі царства світу і їхню славу дам тобі», — сказав диявол Ісусові (див. Мф. 4:8-9). Коли я запитую себе про головну причину того, чому протягом останніх десятиліть так багато людей у Франції, Німеччині, Голландії, а також у Канаді й Америці покинули церкву, мені відразу спадає на думку слово «влада». Одним із найбільших проявів іронії в історії християнства є те, що його лідери постійно піддавалися спокусі влади — політичної, військової, економічної, моральної, духовної, — але при цьому й далі говорили від імені Ісуса, який за свою божественну владу не тримався, але спустошив себе і став таким, як ми. Спокуса вважати владу знаряддям, придатним для проголошення Євангелія, — чи не найбільша з усіх. Ми постійно чуємо від інших та й самі собі кажемо, що мати владу — за умови, що її використовують для служіння Богу і ближнім, — це добре. На підставі такого обґрунтування відбувалися хрестові походи, запроваджували інквізицію, поневолювали індіанців, прагнули надзвичайно впливових посад, споруджували єпископські палаци, величні собори та пишні семінарії, чинили багато моральних маніпуляцій із совістю. Щоразу, спостерігаючи ту чи іншу значну кризу в історії церкви, як-от велику схизму XI століття, Реформацію XVI століття або масштабну секуляризацію XX століття, незмінно бачимо, що основною причиною розриву є влада, яку використовують ті, хто стверджує, що належить до послідовників убогого і покірного Ісуса.
Що ж робить спокусу влади аж такою на позір нездоланною? Можливо, річ тут у тому, що влада пропонує легку заміну важкому завданню любові. Здається, легше богом бути, ніж Бога любити, легше людьми керувати, ніж їх любити, легше життям володіти, ніж його любити. Ісус запитує: «Чи любиш ти мене?» Ми запитуємо: «Можна, щоб оці два сини мої сіли у Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе?» (див. Мф. 20:21). Відтоді, як змій сказав: «Коли скуштуєте цей плід, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (див. Бут. 3:5), нас спокушають замінити любов владою. Ісус пережив цю спокусу у найболючіший спосіб, від пустелі до хреста. Довга болісна історія церкви — це історія людей, яких знову і знову спокушали обрати владу замість любові, змогу контролювати — замість хреста, можливість забезпечувати провід — замість здатності провід приймати. Ті, хто протистояв цій спокусі до кінця і таким чином дає нам надію, — справжні святі.
Мені зрозуміло одне: спокуса влади найсильніша тоді, коли близькість становить загрозу. Часто-густо християнський провід здійснюють люди, які не вміють розвивати здорові, близькі стосунки і натомість обрали владу та контроль. Багато християн-будівників імперій були людьми, не здатними дарувати і приймати любов.
Замовити друковану книгу можна тут, якщо цікавить електронна версія, зв’яжіться з нами у відкритій лінії служіння (натисніть бульбашку справа внизу)