Йосиф зазнав чимало страждань через свою сім’ю та єгипетські перипетії. І все ж він продемонстрував видатну проникливість і зрілість, побачивши в усьому, що з ним сталося, Божу руку. У нього було всеосяжне і логічно зв’язне уявлення про те, що богослови називають Божим провидінням.
Відкрившись своїм братам, Йосиф розумів, що ті боятимуться його й очікуватимуть помсти, на яку, безумовно, заслуговували. Але він здивував їх, запропонувавши погляд на свою долю з Божої перспективи. Йосиф сказав братам, що не варто сумувати про те, що трапилося, тому що Бог використовував ці події, щоб зберегти життя безлічі людей, підготувавши Єгипет до часів голоду. Він узагальнив своє розуміння ситуації в одному загадковому твердженні: «Отже, не ви послали мене сюди, а Бог» (Буття 45:8).
Богослов’я Йосифа можна підсумувати в одній фразі: «ви продали мене сюди, бо Бог послав мене» (вірш 5). Він розумів, що за порочними руками його братів ховалася доленосна рука Бога. Що б не говорили про богослов’я Шекспіра, він мав абсолютну рацію, коли сказав: «Є, мабуть, на світі божество, що влаштовує наші долі по-своєму» («Гамлет», акт V, сцена II).
Тільки уявіть! Жорстокість братів Йосифа вписувалася в рамки Божого провидіння. Не вони, а Всемогутній послав його до Єгипту з конкретним завданням.
Після смерті Якова брати знову подумали, що Йосиф може змінити своє ставлення до них і звести рахунки. У нього з’явилася можливість узяти правосуддя у свої руки і визначити їм покарання, якого ті цілком обґрунтовано очікували. Але Йосиф дав братам ще один урок про Божу турботу і провидіння. Він сказав, що їм нема чого боятися, бо він не має наміру займати місце Бога, Який єдиний має право вершити правосуддя. Тоді Йосиф додав: «Ви замислювали проти мене зло, однак Бог повернув це на добро, аби сталося так, як є сьогодні, щоб зберегти при житті численний народ» (50:20).
Вони хотіли заподіяти зло, але в Божому задумі було добро! Брати продали Йосифа в Єгипет, але насправді це Бог послав його туди. Йосиф не просто сказав, що Бог перетворив зло на добро, аби привести історію до щасливого кінця, а наголосив, що його продаж у рабство був частиною Божого плану з порятунку людей і переселення сім’ї Якова до Єгипту. Порочна воля людини і благі Божі наміри сходяться разом, щоб здійснити задуми Всемогутнього.
Слово «провидіння» вказує на той факт, що Бог зберігає Своє творіння і направляє всі події до призначеного кінця. Богослов Луїс Беркгоф визначає цей термін як «безперервний прояв Божої активності, за допомогою якої Творець зберігає все Своє творіння, діє в усьому, що відбувається у світі, і спрямовує всі події до їхнього призначеного кінця».
Бог здійснює управління для досягнення Своїх цілей і контролює все і завжди. Він знає, що робить, а Його наміри мудрі та добрі в будь-який час. Усе спрямовується до того, щоб була явлена Його слава, навіть якщо нам не завжди зрозуміло, яким чином досягається ця мета.
Давайте проаналізуємо доктрину провидіння, а потім спробуємо зрозуміти, що мав на увазі Йосиф, коли сказав, що це саме Бог привів його до Єгипту. Крім того, нам треба краще розібратися з тим, яким чином чиїсь злі задуми можуть обернутися нам на благо.
СФЕРА ДІЇ ПРОВИДІННЯ
Що з того, що відбувається у всесвіті, відповідає параметрам Божої турботи? Відповідь, звичайно ж: «Усе». Розглянемо по пунктах.
1. Фізичний всесвіт.
У Писанні чітко сказано, що Бог регулює рух планет і визначає погодні фактори. Наприклад, Його інтерес до всесвіту настільки великий, що Він називає зірки по імені та стежить за тим, щоб небесні тіла слідували своїм призначеним траєкторіям (Ісаї 40:26). Воістину, небесні воїнства схиляються перед Господом у тому сенсі, що підкоряються Його суверенній волі (див. Неємії 9:6). Бог «утримує все словом Своєї сили», і у всесвіті «все існує в Ньому» ( Євреїв 1:3 і Колосян 1:17).
Іноді навіть у християн складається враження, що Бог встановив закони природи і більше не втручається в наші справи. Якщо ж час від часу Він все-таки вирішує вплинути на перебіг подій, то ми називаємо це «чудом». Іншими словами, люди вважають, що Бог бере участь у житті та справах цього світу лише епізодично.
Це, звичайно ж, нісенітниця. У Біблії сказано, що Бог дбає про всесвіт постійно. Він підтримує його кожної миті, зберігаючи в гармонії зі Своєю безперервною активністю. Як зауважив Дональд Карсон: «Чудо – це не коли Бог чинить щось, прагнучи змінити перебіг подій; це коли Бог чинить щось незвичайне».
Коли хвилі накочуються на берег, залишаючи візерунки з піску на пляжі, Бог стежить за кожним буруном і визначає довготу і широту місця розташування кожної піщинки. Він бере активну участь у житті Свого творіння. Кількість волосся на нашій голові постійно перераховується (в середньому людина втрачає за день тридцять волосків, і замість них зазвичай виростають нові!).
Що стосується тварин, Бог зберігає в них життя, яке їм дає. «Ти вирощуєш траву для худоби й зелень на вжиток людини, та щоб земля давала свої плоди… Леви ричать у пошуках здобичі, просячи у Бога для себе поживи.» (Псалом 104:14, 21).
Ми ніколи не подумали б, що тварини «просять у Бога для себе поживи», оскільки приписуємо їхній апетит природі. Але все це належить до сфери Божого панування над планетою, а отже, перебуває під Його контролем. Коли якийсь горобець падає на землю, це не залишається непоміченим Богом. Природа – це, звичайно ж, не Бог, але вона виконує Його розпорядження.
2. Людство
Більшості з нас не складає особливих труднощів повірити в те, що Бог керує фізичним всесвітом. Набагато важче нам уявити, що Він також контролює дії та долі людей.
Однак Божа турбота поширюється як на людство загалом, так і на Його народ зокрема. Павло сказав, що Бог дає всьому життя і дихання, і що «створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання» (Дії 17:26).
Якщо задатися питанням про те, чому сини Яфета вирушили до Європи, а сини Хама – до Єгипту, то ми повинні пояснити це Божим проводом. Він визначив, де будуть жити різні племена, і де пройдуть кордони.
Але що ж сказати про уряди цього світу? Коли серце царя Навуходоносора сповнилося пихи, Бог вирішив упокорити його, щоб той міг віддати славу Богові. Після того, як він був приречений жити, як тварина, Навуходоносор покаявся і визнав, що Бог є Владикою всесвіту. Ось його сповідь:
Коли ж минули ті дні, я, Навуходоносор, звів свої очі до небес! Мій розум повернувся до мене, і я поблагословив Всевишнього, прославив і звеличив Того, Котрий живе вічно, а Його влада є постійною владою, і Його царство – з роду в рід. Всі мешканці землі, порівняно з Ним, – ніщо. Він чинить за Своєю волею, як з Небесними силами так і з тими, що живуть на землі. Немає нікого, хто міг би стримати Його руку і спитати Його: Що Ти робиш?
– Даниїл 4:31-32
Гординя довела цього царя до божевілля, але здоровий глузд повернувся до нього, коли він усвідомив, ким є в присутності Владики-Бога. Бог робить у цьому світі і взагалі у всесвіті все, що забажає.
Але, якщо Божі провидіння і керівництво поширюються практично на все, включно з людством, то чи не є ми просто роботами, що діють згідно з божественним волевиявленням? У якому сенсі можна сказати, що злодіяння братів Йосифа було Божою волею? Це підводить нас до складного питання тлумачення Божого провидіння.
ТЛУМАЧЕННЯ ПРОВИДІННЯ
Існують два різні тлумачення Божого провидіння. Армініанство вчить, що Бог не контролює вільну волю людини і пасивний щодо вчинків людей. Він допускає людське зло, але не ініціює його і не чинить будь-якого прямого або непрямого впливу на рішення, які приймають люди.
Армініани сказали б, що Бог міг дати Йосифові сон, що пророкує майбутнє, але дії братів цілком ґрунтувалися на їхньому вільному волевиявленні. Іншими словами, вони могли б вирішити вбити Йосифа, залишити його в ямі або повернути батькові живим-здоровим. (Цілком очевидно, що, якби брати обрали один із цих варіантів, Йосифу мав би наснитися якийсь інший сон.) Армініанство каже, що Бог спостерігає за тим, що відбувається, але не здійснює прямого управління. Ще б пак, – адже Він не може вплинути, не зазіхнувши на свободу людської волі. Виходячи з такого тлумачення, складно зрозуміти, чому Йосиф сказав: «ви продали мене сюди, бо Бог послав мене».
Згідно з армініанським вченням Божі наміри залежать від рішень людей. Отже, Він не міг запланувати використати Йосифа, щоб привести до Єгипту народ Ізраїлю, який зароджувався. Бог так само не міг запланувати час і обставини смерті Христа, оскільки все це залежало від вільного людського волевиявлення. Будь-якому конкретному наміру Бога могли перешкодити люди, які ухвалили рішення, що суперечить Його плану.
Кальвіністи вчать, що Бог спрямовує людську волю за допомогою вторинних причин, тобто непрямої мотивації. Це означає, що всі події контролюються Його провидінням. Бог не програмує людей творити зло (як комп’ютер), але впливає на людську волю через спонукання, бажання і схильності. Ось чому сказано, що Він зробив непоступливим серце фараона (імовірно, використавши для цього сатану) і підносив для виконання Його наказів злих людей на кшталт халдеїв (2 Царів 24:2). Ці події не були віддані на відкуп людській волі, але зрештою спрямовувалися Богом.
Згідно з вченням кальвіністів, Бог хоча й не творить зла, але зумовлює його як наслідок вторинних причин. Вони стверджують, що навіть якщо ми просто скажемо, що Бог «допускає зло», то факт залишається фактом: Він міг би і «не допускати зла». Таким чином, усе, що коїться, перебуває безпосередньо у сфері дії Його провидіння.
Якщо сказано, що Бог дозволив чомусь статися, то, значить, Він фактично визначив це. Саме на цій підставі Вестмінстерське сповідання віри стверджує, що Бог «зумовив усе, що має статися» (Вестм. сповід. 3:1).
Люди лишаються відповідальними за свої рішення, тому що приймають їх, виходячи з власних схильностей і бажань. Але за цим впливом стоїть дія Божого провидіння. При цьому Бога не можна звинувачувати у злі, оскільки Він не робить його Сам.
Напевно, краще за все це ілюструє смерть Христа, до якої призвели гріховні бажання людей. Тим не менш, ці люди виконували передвизначений Божий план. «Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося» (Дії 4:27-28). Лиходії зробили те, що мали намір вчинити, але вони не могли зробити нічого іншого, оскільки Бог призначив Христові померти саме так і саме тоді. Однак вони не були роботами, що діють без усвідомленого бажання та злих намірів. Отже, вони винні у своїх гріхах.
Над цим протиріччям між Божим всевладдям і людською відповідальністю ламали голови найкращі з богословів. Є дві істини, які ми повинні прийняти вірою, хоча їх складно поєднати в нашому розумі.
1) Люди – не роботи, а відповідальні створіння, які цілком усвідомлюють свої вчинки.
2) Бог спрямовує історичні події таким чином, щоб усе відбувалося згідно з Його волею та намірами.
Мета цього обговорення – не розв’язати вищезгадану загадку, а допомогти всім нам повірити в те, що у трагедій, що випадають на долю Божих дітей, є прихована мета. Ми – не жертви долі, але об’єкти провидіння, і тому можемо вірити, що для досягнення вищої мети Він здатен використовувати навіть біль і несправедливість.
Тут нам достатньо просто визнати, що Йосиф розумів: гріховний вчинок його братів був кроком в напрямку досягнення гідної мети, передбаченої Богом. Як уже зазначалося раніше, навіть якщо ми просто скажемо, що Бог дозволив братам продати Йосифа, очевидний факт полягає в тому, що Він міг і не допустити цього. Божий план повинен був здійснитися.
Лише таке розуміння божественного провидіння дало змогу Йосифові сказати: «ви продали мене сюди, бо Бог послав мене». Так, його гіркий досвід у Єгипті був Божою волею для нього. Йосиф жив досить довго, щоб побачити, як Бог обернув зло на добро. Але навіть якби він за своє життя і не бачив закономірності Божих намірів, це нічого б не міняло.
Корали трудяться в морі, будуючи рифи з матеріалів, які воно дає. Корали не знають, що вийде в результаті їхньої праці, і не можуть побачити це. Подібним чином, дії людей ведуть до славного здійснення досконалих Божих задумів.
Якщо саме Бог послав Йосифа до Єгипту, то хіба не мав Йосиф права злитися на Бога за вибір такого жорстокого способу транспортування? Хіба не можна було вигадати нічого іншого, окрім як бути проданим власними братами – його плоттю і кров’ю?
Як і всі ми, Йосиф мав дійти висновку, що не має права ставити під сумнів плани Всемогутнього. Це не означає, що нам ніколи не слід висловлювати Богові свої сумніви або навіть гнів. Ми знаємо, що Давид чинив так (Псалом 77:7-10). Коли ми щирі у своєму послуху, то, ставлячи запитання, відчуємо, як Бог проллє благодать у нашу душу, щоб ми змогли витримати випробування. Бог не обіцяв берегти нас від неприємностей, але обіцяв допомагати посеред них, коли ті трапляються.
Йосиф був явно в ладах із таємницею Божого провидіння.
Кінець першої частини. Частина друга.
Замовити безкоштовно друковану книгу, завантажити в електронному вигляді, читати відгуки можна на сторінці книги.