Декілька років тому я почув такий вираз: «Щодня проповідувати Євангеліє самому собі». Саме це нам належить робити, щоби щоденно свідомо засвоювати Євангеліє. Ми мусимо щодня проповідувати його собі, ба більше – персоналізувати його і застосовувати особисто для себе. Так чинив Павло; він писав: «Живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене» (Галатів 2:20, курсив автора). Корисно персоналізувати в подібний спосіб і любов Отця. Наприклад, можна парафразувати 1 Івана 4:10, сказавши: «Любов не в тому, що [я полюбив] Бога, а в тому, що Він полюбив [мене] і послав Свого Сина як примирення [щоби Син поніс на Собі Божий гнів] за [мої] гріхи».
Добра новина, що Бог більше не зараховує мені в провину мій гріх, що Він дійсно простив усі мої гріхи, настільки радикальна і суперечить нашому природному способу мислення, що, щиро кажучи, вона видається надто доброю, щоб бути правдою. І особливо вона виглядає такою тоді, коли обставини змусять нас усвідомити всю повноту свого егоїзму, нетерпіння чи кривди. Навіть пишучи цей розділ, я пережив такий день. І мусив звернутися до Писання, буквально відкрити Біблію і перечитати з її сторінок запевнення в Божому прощенні, а тоді «проповідувати» їх собі. Проте не має значення, в нас видався «поганий» або «вдалий» день. Навіть у ті дні, що видаються нам якнайкращими, ми все одно повинні проповідувати Євангеліє самим собі. Правду кажучи, не настане такого дня в нашому житті, коли ми будемо настільки «добрі», що не потребуватимемо Євангелія.
Можливо, зараз ви запитуєте себе: «Якщо проповідувати Євангеліє самому собі настільки важливо, то як це робити?» Немає якогось універсального способу, а тому я поділюся власною практикою тільки з метою ілюстрації. За своєю природою я людина послідовна, а тому мій метод не згодиться для всіх. Утім, я сподіваюся, що завдяки ньому читач зможе собі уявити, як виглядає в житті людини проповідь Євангелія самому собі. Тож ось мій спосіб.
Оскільки Євангеліє – лише для грішників, я починаю кожен день з усвідомлення того, що хоч я і святий, та все одно грішу щодня в думках, словах, ділах і мотивах. Якщо я усвідомлюю якісь малопомітні (чи не надто малопомітні) гріхи у своєму житті, то сповідаю їх Богові. Навіть у тому разі, якщо сумління не засуджує мене за свідомі гріхи, я все одно визнаю перед Богом, що навіть не наблизився до того, щоб любити Його всім своїм єством або любити ближнього, як себе самого. Я каюся в цих гріхах і тоді згадую конкретні фрагменти Писання, які запевняють, що Бог простив мені ті гріхи, у яких я щойно висповідався.
Тоді я поширюю біблійні обітниці Божого прощення на все своє життя і кажу Богові про те, що моя єдина надія на виправдання перед Ним того дня є Ісусова кров, пролита за мої гріхи, і Його праведне життя, прожите заради мене. Цей подвійний чин Христа заради мене чудово зобразив Едвард Моут у своєму гімні «Тверда скеля», де є такі слова: «Свою надію покладаю лише на кров і праведність Христа». Майже щодня я звертаюся і до цих слів як додатку до міркувань над біблійними обітницями прощення.
Які ж вірші Писання я використовую, щоби проповідувати Євангеліє самому собі? Ось лише кілька з тих, які обираю щоденно:
Як далеко є схід від заходу, так віддалив Він від нас наші беззаконня (Псалом 103:12).
Я, і тільки Я є Тим, хто задля Себе Самого стирає твої провини, і гріхів твоїх не згадає (Ісаї 43:25).
Всі ми заблукали й розбрелися, як вівці, – кожний з нас пішов власною дорогою, та Господь поклав на Нього гріхи всіх нас (Ісаї 53:6).
Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха! (Римлян 4:7-8).
Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі (Римлян 8:1).
І є також чимало інших, зокрема Псалом 130:3-4; Ісаї 1:18; Ісаї 38:17; Михея 7:19; Ефесян 1:7; Колосян 2:13-14; Євреїв 8:12 і 10:17-183.
Хоч які вірші з Писання ми використаємо, щоб запевнити себе в Божому прощенні, нам слід зрозуміти одну річ. Єдиною підставою для Божого прощення є кров Христа, пролита за нас на хресті – незалежно від того, чи стверджує це той чи інший фрагмент напряму, чи ні. Коли автор Послання до Євреїв каже: «Без пролиття крові немає прощення» (9:22), з контексту нам очевидно, що саме Христова кров є тією об’єктивною підставою, що дає змогу Богові простити наші гріхи.
У християнському житті існує один фундаментальний принцип, який я називаю «залежною відповідальністю». Він полягає ось в чому. Ми відповідальні перед Богом, щоби виконувати Його Слово, умертвляючи гріхи у своєму житті – як так звані «допустимі» гріхи, так і явно «недопустимі». Разом з тим у нас немає внутрішньої здібності самостійно нести цю відповідальність. Фактично ми цілковито залежимо від сприятливої сили Святого Духа. У цьому сенсі ми водночас і відповідальні, і залежні.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.