Заздрість – це болісне і нерідко обурливе усвідомлення переваги, яку має будь-хто інший. Подеколи ми хочемо мати таку ж саму перевагу, і це бажання веде нас до ще одного гріха – зажерливості. І часто ми просто обурені тим, що інша особа має те, чого немає в нас. Але ми не просто заздримо людям загалом. Зазвичай дві причини спонукають нас до заздрості. По-перше, ми схильні заздрити тим, з ким найбільше себе ототожнюємо. По-друге, ми схильні заздрити їм у тому, що цінуємо найбільше.
Моя приятелька відповідає цим двом критеріям. Ми обоє працюємо в тій самій царині – навчанні та письменництві, і ця сфера має велику цінність для мене. Ми обоє раді відчувати, як Бог певним чином благословляє нашу працю, хоча жоден з нас не став автором чи вчителем, як я називаю, «вищого рангу». Тож я ототожнюю себе із цією жінкою як таким самим учителем і письменником, що посідає більш-менш рівне місце в царині, яку я високо ціную.
То що ж тоді спонукало мене до заздрості? – Той факт, що я не мав тієї переваги, якою тішилася вона. Моя колега часто отримує міжнародні запрошення на виступи, тоді як для мене це велика рідкість. Іронія полягає в тому, що я не люблю закордонних поїздок. Мені не до вподоби тривалі перельоти, проходження імміграційного контролю, плутанина з валютами та перебування серед людей, чиєї мови я не розумію. То чому ж я відчув спокусу позаздрити своїй приятельці? Тому що вона отримує більше визнання, ніж я. Тепер ви бачите, наскільки витонченою може бути спокуса, яка пробуджує заздрість?
У мене ніколи не виникає бажання заздрити музикантам, художникам, надзвичайно успішним бізнесменам чи професіоналам в інших галузях. Я можу захоплюватися деякими з них, але щоб заздрити – ніколи. Їхні таланти та вміння цілковито відрізняються від моїх, а тому мені й на думку не спаде порівнювати себе із ними. І навіть у таких сферах, як навчання й письменництво, є стільки людей, набагато талановитіших за мене, що думки про заздрість у мене не виникає. Вони працюють у царині, що має високу цінність для мене, але перевершують мене настільки, що я не можу ототожнити себе з ними.
Уявіть собі молодого баскетболіста з маловідомої команди, що прагне пробитися до вищої ліги. Він не заздрить зіркам, які там грають – їхня майстерність на порядок вища за його. Але він може заздрити своєму товаришу по команді, який просувається вгору швидше, ніж він, – а надто, якщо він думає, що цей гравець є улюбленцем тренера. Страховий агент навряд чи буде заздрити професійному атлетові, який заробляє мільйони, але він цілком може відчувати заздрість до іншого агента, що продає більше страхових полісів, ніж він. Пастор невеликої церкви навряд чи буде заздрити пасторові, який служить у мегацеркві. Але він може відчути спокусу позаздрити пастору церкви із сусідньої вулиці, чия громада зростає швидше, ніж його. Ми схильні до заздрості в таких ситуаціях, тому що в нас та об’єкта заздрощів настільки багато подібного, що відмінності неприємно вражають нас.
Батьки можуть заздрити іншим батькам, чиї діти краще вчаться, більш успішні в спорті або в дорослому віці отримали кращу роботу. Ми можемо заздрити друзям, які мають красивіший дім чи дорожчий автомобіль. Можливості для заздрощів безкінечні. Щоразу, коли ми порівнюємо себе будь із ким, хто, на нашу думку, перебуває в кращих обставинах, то відчуваємо спокусу позаздрити. Можливо, ми навіть і не хочемо того, що є в нашого сусіда чи знайомого, але все одно заздримо їм, бо вони це мають. Утім, коли в нас прокидається заздрість, ми мусимо усвідомити, що вона, якою би незначущою не здавалася, перелічена серед важких гріхів, які називає Павло в Римлян 1:29 і Галатів 5:21.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.