Що ж дозволило Йосифу встояти перед спокусою перелюбу? Він був зосереджений на тому, що цей гріх означає не для нього, а для Бога. «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» (вірш 9).
У Йосифа були (1) правильні уявлення про гріх і (2) правильні уявлення про Бога. Одне без іншого неможливе!
По-перше, Йосиф розумів, що це буде «велике зло». Він не називав це «романом» або виправданим актом людської любові. Він не переймався питанням: «Як я можу задовольнити потреби цієї вродливої жінки та не нажити проблем?» Йосиф називав аморальність її справжнім ім’ям.
Ми живемо в часи евфемізмів – ухильних виразів, які покликані нікого не зачепити. Злочинців називають правопорушниками; люди тепер не вмирають, а покидають цей світ; розбещеність же визначають як недоречну поведінку. Але Біблія відкидає всю цю лексику і називає зло його справжніми іменами. Розпуста – це не «роман», а перелюб; гомосексуалізм – це не «альтернативний спосіб сексуального життя», а мерзота перед Богом. Коли ми називаємо гріх його справжніми іменами, зазвичай це стає першим кроком до повного покаяння.
По-друге, Йосиф знав, що гріх засмучує Бога. Хоча в нього не було Нового Завіту, він розумів, що всі розпусники «позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). І що це сильно зашкодило б його стосункам із Всемогутнім. І нічого не зміниться, навіть якщо вдасться тримати наслідки під контролем.
Припустимо, батько наказав вам не грати з м’ячем перед будинком. Як дитина, ви могли вирішити, що зможете уникнути згубних наслідків, до яких здатен призвести непослух. Якщо розіб’ється вікно, то у вас у скарбничці є гроші на його ремонт. Якщо м’яч викотиться на проїжджу частину, то ви простежите, щоб, побігши за ним, ніхто не опинився під колесами машини. Наслідки можна утримати під контролем.
Але відповідальна дитина знає, що існує ще один факт, який не можна ігнорувати: встановлений батьком закон забороняє грати з м’ячем перед будинком. Незалежно від тяжкості наслідків (і навіть якщо взагалі жодних негативних наслідків не буде) факт залишається фактом: дитина дуже засмутить батька.
Коли Давид вчинив перелюб з Вирсавією і влаштував убивство Урії, щоб приховати гріх, він урешті-решт покаявся у своїх злочинах. «Супроти Тебе, Тебе єдиного я згрішив і вчинив те, що є злом у Твоїх очах, тому Ти будеш справедливим у Своїх словах вироку, бездоганним, коли судитимеш» (Псалом 50:6). Давид, нарешті, зрозумів, що його вчинок – це гріх, і не тільки тому, що постраждали люди (і їх було чимало), а тому, що він не послухався Бога. Верховний Законодавець всесвіту був відкинутий і проігнорований, а Його законом знехтували.
Йосиф з молодості розумів те, що Давид дізнався лише з роками: сексуальний гріх – це зло, навіть якщо ніхто на землі про нього не дізнається. Він образливий для Бога. Ті, хто шанують Бога, намагаються не засмучувати Його; ті ж, хто мало цінують або взагалі ігнорують Його слова чи особистість, нехтують Його законами. Щоразу, піддаючись спокусі або тікаючи від неї, ми показуємо, наскільки шануємо та любимо Господа. У Новому Завіті апостол Іван висловив це таким чином: «Не любіть світу, ні того, що у світі: коли хто любить світ, у тому немає любові Отця» (1 Івана 2:15).
Можливо, в очах людей Йосиф якось зміг би уникнути наслідків, але засмутити Бога для нього було нестерпним. Він вважав перелюб великим злом саме тому, що воно глибоко засмучувало Господа, Якого він любив.
З Йосифа зірвали одяг, але не його характер. Хоча він і позбувся свого статусу перед людьми, але зберіг його перед Богом. Відповідь була «ні», незважаючи на ціну.