Один мій друг-підприємець слухав компакт-диск з проповідями на тему Блаженств, який я йому дав. Він розповів мені, що, дійшовши до заповіді про тихих, він переключив на наступну. Бути тихим його не цікавило. Як більшість американців, він вважав, що тиха, лагідна особа – це хтось боязкий, безхребетний, той, хто не здатний відстоювати свою думку і легко піддається домінуванню чи залякуванню.
Слово «тихі», яке вжив Ісус, має зовсім інше значення. Бути тихим і м’яким не означає боязливість, безхребетність, невпевненість у собі чи нездатність протистояти домінуванню. Це не вроджена люб’язність. По суті, це не має нічого спільного з особистістю людини чи її темпераментом. Це робота Святого Духа в людині. Водночас це чеснота, яку нам можна і потрібно плекати у своєму житті.
Грецьке слово «праус» зазвичай перекладається або як «тихий», або як «лагідний», залежно від контексту. В контексті цілей цих роздумів під «тихістю» я маю на увазі нашу реакцію на болісні дії інших людей або негаразди, які Бог допускає в нашому житті. Відтак існують два аспекти вираження тихості – один стосується нашого ставлення до Бога, другий – нашого ставлення до інших людей. Коли ми тихі по відношенню до Бога, то це означає, що ми:
- чутливі до Його Слова;
- підкоряємось Його провидінню.
Бути чутливим до Божого Слова – це сприймати його так, як сприймає «убогий духом», тобто визнавати, що у твоєму серці досі залишається багато невіри і гріха, який потрібно викрити, визнати, розкаятись у ньому і розібратись з ним. Тиха людина читає слова Ісуса з Матея 5:48: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» – і усвідомлює, що якою б милою особою вона не була, їй дуже далеко до бездоганної праведності, якої вимагає Бог і яку можна знайти лише в досконалій праведності Ісуса Христа.
Коли я розмірковую про нашу євангельську спільноту в міру свого розуміння її, то мені здається, що ми більше знавці Слова Божого, ніж його виконавці. Ми сидимо в церкві в неділю і чуємо повчання, яке нас надихає або кидає виклик, і погоджуємося з тим, що чуємо. Можемо навіть сказати, що ця проповідь нам сподобалася. Але вийшовши з церкви, ми про неї забуваємо. В принципі, те саме стосується щотижневих зустрічей з вивчення Біблії. Ми трохи навчаємося вдома, потім збираємося разом і обговорюємо вивчене, але не вкладаємо його до свого серця, щоб обмірковувати і молитись над цим, та намагатися застосувати в щоденному житті.
Ми не приймаємо з покірністю «посаджене» Слово Бога (Яків 1:21). Натомість ми надто часто використовуємо Писання як засіб для осудження не себе, а інших, – особливо тих, чиї гріхи більш кричущі, ніж наші власні. Тиха особа, навпаки, досліджує Писання (або слухає, чого воно навчає) не для того, щоб судити інших, а щоб дозволити Святому Духові судити її. Фактично ця людина щиро прагне, щоб Дух використав Його Слово для глибоких змін у її внутрішньому житті.
Тож ми бачимо, що ці риси Блаженств будуються одна на одній. Лише «вбога духом» особа, яка визнає свою духовну вбогість і «засмучена» через свій гріх, прагнутиме бути чутливою до Божого Слова як засобу боротьби з гріхом і зростання в уподібненні до характеру Христа.
Замовити друковану книгу, читати відгуки – на сторінці книги.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.