Будь-який садівник скаже вам, що плодові дерева треба обрізати. Закликаючи нас приносити плід, Христос сказав: «Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила» (Івана 15:2).
Ми вже підкреслили той факт, що життєві обставини очищали Йосифа, щоб він міг стати благословенням для майбутніх поколінь. У Своїх стосунках з Йосифом Бог часом здавався немилосердним, як усі садівники.
Для стороннього спостерігача очищення або обрізання галузок може здатися марнотратством. Але дозволити листю рости – це ще більше марнотратство. Неможливо принести плід, не втративши листя під гострим ножем садівника.
Якщо поглянути на виноградник одразу ж після обрізки галузок, то створюється враження, що у виноградаря немає ані краплі жалю. На землі розкидане яскраво-зелене листя, а голі, пошматовані ножем стовбури немов стікають кров’ю. Для непідготовленого ока це здається псуванням добра, але жоден зріз не був зроблений навмання. Як сказав Олександр Макларен: «Відсікли лише те, що залишити було б втратою, а втратити – надбанням. Усе це було зроблено з артистизмом та науковою точністю, заради досягнення конкретної мети: щоб рослина могла принести більше плоду».
Христос учив, що галузки, які не приносять плоду, відсікають і спалюють у вогні. Це означає, що ці галузки фактично не були справжніми, або ж вказує на вогонь судилища Христового. Хай там як, суть у тому, що Бог не бачить сенсу в нашому житті, якщо ми не приносимо плоду!
Фредерік Маєр зазначає, що Господь використовує ніж, який проникає глибоко в нашу природу, і цей процес «залишає шрами, на загоєння чи бодай маскування яких потрібні роки. Весняне очищення настільки радикальне, що більше галузок відтинається, ніж залишається на лозі, а про ті з них, які зрізають і кидають на землю, сказано, що вони абсолютно нікчемні та заслуговують на спалення». Так ми отримуємо деяке уявлення про те, наскільки відчайдушно виноградар жадає отримати плоди.
Плоди – це результат того, що може зробити Бог, а не те, що можемо зробити ми з вами. Саме з цієї причини Бог повинен відсікти все, що заважає Його роботі в наших серцях.
Йосиф довів, що плодоносність залежить не від того, де ми зростаємо, а від глибини нашого внутрішнього коріння. Вона проявляється не тоді, коли ми щось робимо для Бога, а тоді, коли ми дозволяємо Йому щось робити всередині нас.
Ще раз уявіть собі розпечену пустелю, вкриту до обрію піском та камінням. Скільки сягає око, всюди висохла земля, і все ж вдалечині видніється дерево. При найближчому розгляді на ньому виявляються прекрасні соковиті плоди для втомленого подорожнього.
Разючої невідповідності пустельної околиці й прекрасного дерева достатньо, щоб привернути увагу будь-якого подорожнього. Кожен, хто бачить це, запитує: «Звідки це дерево черпає життя?» У подорожнього одразу ж виникає питання про приховані ресурси.
За прикладом Йосифа наше життя має кидати виклик оточуючим; так само як і не повинно бути простого пояснення нашої здатності контролювати себе посеред лиха. Хтось сказав: «Коли у вас не залишилося нічого, крім Бога, ви усвідомлюєте, що цього достатньо».
Плоди дерев швидко псуються; плоди серця зберігаються на віки. Давайте ж будемо вірні, як Йосиф, щоб стати плідними у всякій добрій справі.
Божа мрія для нас завжди передбачає плоди, які Він так високо цінує.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.