Будь-який садівник скаже вам, що плодові дерева треба обрізати. Закликаючи нас приносити плід, Христос сказав: «Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила» (Івана 15:2).

Ми вже підкреслили той факт, що життєві обставини очищали Йосифа, щоб він міг стати благословенням для майбутніх поколінь. У Своїх стосунках з Йосифом Бог часом здавався немилосердним, як усі садівники.

Для стороннього спостерігача очищення або обрізання галузок може здатися марнотратством. Але дозволити листю рости – це ще більше марнотратство. Неможливо принести плід, не втративши листя під гострим ножем садівника.

Якщо поглянути на виноградник одразу ж після обрізки галузок, то створюється враження, що у виноградаря немає ані краплі жалю. На землі розкидане яскраво-зелене листя, а голі, пошматовані ножем стовбури немов стікають кров’ю. Для непідготовленого ока це здається псуванням добра, але жоден зріз не був зроблений навмання. Як сказав Олександр Макларен: «Відсікли лише те, що залишити було б втратою, а втратити – надбанням. Усе це було зроблено з артистизмом та науковою точністю, заради досягнення конкретної мети: щоб рослина могла принести більше плоду».

Христос учив, що галузки, які не приносять плоду, відсікають і спалюють у вогні. Це означає, що ці галузки фактично не були справжніми, або ж вказує на вогонь судилища Христового. Хай там як, суть у тому, що Бог не бачить сенсу в нашому житті, якщо ми не приносимо плоду!

Фредерік Маєр зазначає, що Господь використовує ніж, який проникає глибоко в нашу природу, і цей процес «залишає шрами, на загоєння чи бодай маскування яких потрібні роки. Весняне очищення настільки радикальне, що більше галузок відтинається, ніж залишається на лозі, а про ті з них, які зрізають і кидають на землю, сказано, що вони абсолютно нікчемні та заслуговують на спалення». Так ми отримуємо деяке уявлення про те, наскільки відчайдушно виноградар жадає отримати плоди.

Плоди – це результат того, що може зробити Бог, а не те, що можемо зробити ми з вами. Саме з цієї причини Бог повинен відсікти все, що заважає Його роботі в наших серцях.

Йосиф довів, що плодоносність залежить не від того, де ми зростаємо, а від глибини нашого внутрішнього коріння. Вона проявляється не тоді, коли ми щось робимо для Бога, а тоді, коли ми дозволяємо Йому щось робити всередині нас.

Ще раз уявіть собі розпечену пустелю, вкриту до обрію піском та камінням. Скільки сягає око, всюди висохла земля, і все ж вдалечині видніється дерево. При найближчому розгляді на ньому виявляються прекрасні соковиті плоди для втомленого подорожнього.

Разючої невідповідності пустельної околиці й прекрасного дерева достатньо, щоб привернути увагу будь-якого подорожнього. Кожен, хто бачить це, запитує: «Звідки це дерево черпає життя?» У подорожнього одразу ж виникає питання про приховані ресурси.

За прикладом Йосифа наше життя має кидати виклик оточуючим; так само як і не повинно бути простого пояснення нашої здатності контролювати себе посеред лиха. Хтось сказав: «Коли у вас не залишилося нічого, крім Бога, ви усвідомлюєте, що цього достатньо».

Плоди дерев швидко псуються; плоди серця зберігаються на віки. Давайте ж будемо вірні, як Йосиф, щоб стати плідними у всякій добрій справі.

Божа мрія для нас завжди передбачає плоди, які Він так високо цінує.

---