Вогонь, що палає в тиші – з книги Стіва Маквея “Голос Благодаті”

Тиша. Саме в тиші порожнечі промовив Бог, сказавши: “Нехай буде…”, і так було створено все суще. Саме в тиші безплідної пустелі один чоловік зустрівся з Богом біля палаючого куща і був відправлений вивести Його народ на свободу. Саме в тиші ночі був чутний плач немовляти у Вифлеємі, який сповістив світові про спасіння. Була і ще одна тиха ніч, коли те саме Дитя волало до Отця в саду: “Не Моя воля, але Твоя нехай буде”. Саме в тиші раннього ранку був відвалений камінь, і зайнята гробниця була назавжди спустошена. Тиша – це незмінний інструмент Бога.

Вогонь Божої любові яскраво горить у тиші. Саме в тиші, коли розваги й турботи цього світу зникли, а зовнішній шум приглушений, ми відчуваємо любов нашого Коханого. Саме в тиші ми здатні цілком віддати Йому свої думки, почуття і волю з нестримною пристрасністю.

Саме в тиші ми здатні молитовно усамітнюватися – розмірковувати про Особистість і люблячі слова Того, Хто палахкотить до нас пристрастю, доти, доки ми безповоротно й навіки на запалимося цим Полум’ям. Саме в тиші в нас перехоплює подих від захвату разом із псалмоспівцем: “Запалало серце моє в мені, в думках моїх запалав вогонь” (Пс. 38:4).