Зрештою, брати мої, радійте в Господі! (Филип’ян 3:1)
Ніхто ніколи не вчив мене, що Бог прославляється нашою втіхою в Ньому – що саме радість у Бозі робить нашу хвалу справжнім вшануванням Бога, а не лицемірством.
Але Джонатан Едвардс сказав це так ясно і сильно:
Бог являє Свою славу власним створінням зокрема двома способами: (1) відкриваючись… їхньому розумінню; і (2) промовляючи до їхніх сердець, в їхній радості, захопленні та насолоді від проявів Себе, які Він їм дає… Бог прославляється не тільки тим, що Його славу бачать, але й тим, що нею тішаться…
Коли ті, що бачать славу, також тішаться нею, Бог прославляється більше, ніж якби вони лише бачили її… Той, хто свідчить про своє розуміння Божої слави, не настільки звеличує Бога, як той, хто також свідчить про своє прийняття Його слави та насолоду від неї.
Для мене це було приголомшливим відкриттям. Я повинен шукати радості в Бозі, якщо хочу прославляти Його як найціннішу Реальність у всесвіті. Радість – це не просто додатковий елемент поряд з поклонінням. Вона є невід’ємною складовою поклоніння. Справді, сама суть поклоніння – це радіти у славі Божій.
У нас є означення для тих, хто вихваляє Бога, хоча не має задоволення від того, що вихваляє. Ми називаємо таких людей лицемірами. Ісус сказав: “Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене” (Матвія 15:7-8). Цей факт – що справжнє прославлення означає цілковиту насолоду, і що найвища мета людини полягає в тому, щоби сповна напитися цією насолодою Божої слави – був, мабуть, найбільш визвольним відкриттям, яке я коли-небудь робив для себе.