Це звучить парадоксально, але зцілення та радість починаються з прямого погляду на джерело нашого болю. Ми повертаємось обличчям до потаємних втрат, які паралізували нас і тримають у в’язниці заперечення, сорому чи почуття провини. Ми не плекаємо ілюзій про те, що нам під силу граючись подолати труднощі. Річ у тім, що, намагаючись приховати будь-які фрагменти нашої історії від Божих очей і власної свідомості, ми стаємо суддями свого минулого, обмежуючи божественну милість власними людськими страхами. Наші спроби відсторонитися від своїх страждань закінчуються відстороненням від Божих страждань заради нас. Для того щоб вийти зі своєї втрати або свого болю, необхідно увійти в них і пройти через них. Коли Ісус сказав: «Адже Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння» (Матвія 9:13), – Він підтвердив, що зцілення і перехід до нового способу життя будуть доступні лише тому, хто може чесно поглянути на свій жалюгідний стан.

Іноді варто запитати самих себе: у чому саме полягають наші втрати? Це питання нагадує нам про те, наскільки реальною є пережита трагедія. Можливо, ви знаєте, як це втратити когось із батьків. Я прекрасно пам’ятаю ту скорботу, яку пережив після хвороби та смерті мами. Ми можемо стикнутися зі смертю дитини або друзів. Також ми втрачаємо стосунки з людьми через розбіжності, конфлікти або гнів, що інколи заподіює не менше болю, ніж смерть. Я можу очікувати, що мене відвідає друг, але він не приходить. Я звертаюся до зборів і чекаю на теплий прийом, але в залі, здається, ніхто не слухає. Хтось може позбавити нас роботи, кар’єри, доброго імені…

Ми можемо бачити, як згущується пелена немочі й за нею тануть надії, або як зникають мрії через зраду людини, якій довіряли тривалий час. Хтось із членів сім’ї може в гніві піти, і ми переживаємо, що це назавжди. Іноді наше відчуття втрати справді велике. Я читаю сьогоднішню газету і бачу, що все ще гірше, ніж було вчора. У наших душах примножується смуток через жахливу бідність навколо або постійне знищення природної краси цього світу. Або ж ми можемо втратити сенс життя – не лише через втому серця, а й тому, що хтось насміхається з нашого способу мислити й молитися, який ми довгий час так цінували. Наші переконання раптом стають старомодними та нікому не потрібними. Здається, навіть наша віра готова похитнутися. Такими є потенційні розчарування в житті кожної людини.

Зазвичай подібні труднощі ми сприймаємо як перешкоду на шляху до того, якими, як нам здається, ми маємо бути – здоровими, красивими, позбавленими будь-якого дискомфорту. Страждання ми вважаємо в кращому разі дратівливими, а в гіршому – безглуздими.

Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.