Де черпати надію? Як навчитися довіряти Богові в часи випробувань

І Господь відкрив його очі, і він побачив, як ось гора, повна коней, і вогненні колісниці довкола
– 2 Царів 6:17

«Не бійся, бо тих, хто з нами, більше від тих, хто з ними!» Всі наші страхи походять з того, що ми забуваємо слова пророка Елісея – і не важливо, хто такі оці «вони». Взагалі, звідки виникає страх у віруючої людини? Якщо розібратися, першоджерела два. Це невіра в те, що Бог справді є всемогутнім, а також небажання підкоритися Його суверенній волі. Саме тому Шарль де Фуко називав страх подвійним гріхом. І додавав, що якщо ми чимось і винні Богові, то це – ніколи, нічого, ні за яких обставин не боятися.

Здається, наших проблем насправді три. По-перше, ми серйозно, в глибині серця, не довіряємо Богові. На превелике щастя, ми живемо в чудовій країні з чи не найвищим у світі рівнем релігійної свободи. Вона непомітна, як здоров’я, тому й відчувається виключно тоді, коли її втрачаємо. Ми також входимо (свідомі того, чи ні) до золотого мільярду населення планети, який живе майже в абсолютному побутовому комфорті. Це разом створює наче теплу духовну ванну, в якій ти ходиш на зібрання по неділях, там щиро і навіть зі сльозами на очах прославляєш Господа, супроводжуєш проповіді впевненим «Амінь!». Більш того, посеред тижня ти відвідуєш домашню групу, де приємно проводиш час у затишному чаюванні під духовні розмови з гарними людьми, які поділяють твої погляди на життя та місце у теплій ванні…

В цьому нема геть нічого поганого, якби не аксіома, що комфорт вбиває відданість.  І ось раптом у життя приходять якісь негаразди.  І навіть не самі, а лише чутки про них: публікації в ЗМІ, дописи у соцмережах, коменти в чатах… Реальної загрози ще немає, але навіть думка про можливість – ні, не страждань, не переслідувань і не боронь Боже смерті – а лише  втрати зони комфорту викликає хіба не тваринний жах. Ми відчуваємо, наче нас висмикнули голими й мокрими з цієї приємної ванни. Усе наше християнство чомусь геть розбивається на друзки, й ми покірливо слідуємо за натовпом, метушливо шукаємо шляхів та можливостей «валити», питально зазираємо на полиці з крупами, сіллю та свічками в супермаркеті… Гарячково проглядаємо новини – адже, ми добре навчані народній мудрості, що «треба багато читати, щоб знати, коли тікати».

Це все можна назвати (більшість так і робить) практичним ставленням до життя, але насправді це криза довіри Богові. Взагалі ця довіра – дивовижна штука. Вона є любленим дитям шлюбу віри та надії, і чи не головним парадоксом духовного життя. Адже ця довіра – хіба не головне, що за великим рахунком потрібне в нашій повсякденній мандрівці з Богом, і водночас те, що абсолютно від нас не залежить, адже віра дарована нам Божою благодаттю. Про це та багато чого іншого стосовно довіри Богові чудово розмірковує Берннан Меннінг у книзі «Доверие любой ценой». Для багатьох – включно з автором цих рядків – ця книга стала добрим дороговказом в часи духовних криз. Тому категорично рекомендуємо!

Отже, довіра Богові – це дар. Аби його отримати, годі прикладати зусилля – треба радше молити (Матвія 7:8). І тут постає наша друга проблема – чи вміємо ми належно молитися? Більшість дивиться в словах Спасителя «Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться» (Матвія 6:33) саме на другу частину, на «це все», а першу сприймає лише як умову її здійснення. Така позиція неодмінно знаходить своє відображення в наших молитвах. Може, саме тому наші молитви «не працюють»? Святі, звертаючись до Бога, отримають усе, чого просять, не тому, що вміють натискати на правильні духовні кнопки, а тому, що бажають того самого, що й Бог…  Аби правильно розставити акценти в голові та серці, хочемо порадити невеличку, але дуже змістовну книгу Пітера Кріфта «Молитва для начинающих». Вона дає глибоке розуміння молитви й молитовного життя як практики Божої присутності.

Ну, й третя проблема щільно пов’язана з двома першими та наслідками грубого порушення Матвія 6:33. Полягає вона в тому, що ми так і не навчилися жити в Його Царстві, яке нам запропоноване тут, на землі. Здебільше тому, що намагаємося жити в ньому виключно на власних умовах – от нічого й не виходить. До чого тут це? – спитаєте ви.  Штука в тому, що найбільш наочними наші неспроможність та невміння стають саме у часи випробувань. А індикатором постає втрата надії.

Як зарадити цьому? Як навчитися законам та реаліям Царства благодаті? І де знайти джерело надії в нашому стражденному світі? Книга Генрі Ноуена «В радость обрати мой плач»  якраз дає відповідь. Вона вчить п’ятьом важливим крокам у складні часи, а саме: від маленьких себе до великого світу, від мертвої хватки до розтулених пальців, від фаталізму до надії, від маніпуляції до любові та від страху смерті до радості життя. Саме вони ведуть до зцілення та подолання кризи.

Розуміємо: багато хто вважає, що зараз настали часи дій, а не розважань. Проте будь-яка ситуація в житті віруючої людини створена Богом в першу чергу для її серця. Тому дуже радимо знайти час для цих трьох книжок – на щастя, усі вони не дуже великі, отже йдеться про години радше ніж тижні. Можливо, саме через ці книги Господь дарує вам спокій, впевненість та надію посеред непростих обставин, у яких ми всі зараз опинилися. Ба більше – може, саме через ці обставини, проговоривши посеред них до вашого серця зі сторінок цих книг, Бог хоче підняти вас на зовсім інший рівень відносин з Ним?