Я сповідую християнський гедонізм. Це означає втілення у житті віри в те, що Бог найбільше прославляється в нас тоді, коли ми знаходимо найбільшу втіху в Ньому.

Але ми також знаємо, що в цьому житті радість у Бозі завжди перемішана зі смутком. Завжди. Любов не допустить іншого. Наше гасло несе на собі печать 2 Коринтян 6:10: «Ті, які сумують, але завжди радіють». Ми прокладаємо собі шлях крізь закривавлене життя, і це змушує нас відчувати зв’язок зі світом і свою далекість від нього водночас. Ми тут, але не тут. Любов прив’язує нас до нещасної землі, і вона ж прив’язує нас до небесного Скарбу. Християни дивні. Наші почуття годі пояснити звичайними словами. «А хто плаче, хай будуть як ті, котрі не плачуть, а ті, хто радіє, – як ті, котрі не радіють» (1 Коринтян 7:30). Таким є наш досвід. Таким є щоденний контекст нашого життя.