— Залиште мене, — сказав Ісус своїм супутникам.
Після цього Він вирушив до безлюдного місця, щоб усамітнитись. Ще ніколи раніше — ні за свій тридцять один рік земного життя, ні за все своє передіснування у вічності, Він не прагнув так сильно відповісти на крик і питання людини, яка щосили намагається зрозуміти таємні шляхи свого Бога.
Якщо коли-небудь мав настати час для Нього дати чітку відповідь, і якщо була б людина, з якою Він мав говорити прямо, то, безсумнівно, цей час настав і такою людиною був Йоан. Якщо хто-небудь і мав колись право на пояснення, то це троюрідний брат Ісуса, Його плоть і кров.
«Йоане, великий твій біль. Я відчуваю його. Цієї ночі тобі так відчайдушно потрібно зрозуміти Мене, збагнути Мої шляхи, зануритися у таємницю Моєї всевладної волі. Твоє серце розривається. Та, Йоане, ти не перший, хто потребує цього. Ти лише один у довгій вервиці людей, що тягнеться крізь століття, — людей, які взивали до Мене з питаннями й сумнівами. Ти лише один з голосів багатьох, які шукають відповідей і страждають, намагаючись збагнути Мої шляхи».
На цих словах перед очима Господа почали виринати картини далекого минулого.
Ісус здригнувся. Перед ним був Єгипет. Володар часу ступав вулицями міста фараона. «Я вже був тут раніше. Я ходив цими вулицями, слухав тихий плач, нарікання, молитви Мого народу… який тримали тут у рабстві».
Господь зупинився і поглянув навколо. Він міг ясно чути кожну молитву, яка промовлялась. Здавалося, що всі вони підносились до Нього, єднаючись з бряжчанням ланцюгів.
«Ви, нащадки чоловіка на ім’я Яків, ви так довго взивали до Мене, так довго страждали й плакали. Ви безліч разів впродовж років підносили обличчя до неба. Але небеса наче закам’яніли. Здається, ваш Бог утратив слух. Ви народжувались у рабстві. Ви росли, молили про волю, а тоді помирали, не отримавши відповіді на свої молитви. На ваше місце приходили ваші діти, скуті зношеними ланцюгами своїх батьків. Вони теж благали визволення, і теж помирали з кайданами на зап’ястях».
Господь йшов далі.
«Ваші онуки підростали. Безліч разів вони приходили до Мене з молитвами, взиваючи: “Боже, визволи нас від фараона, визволи нас від цього рабовласника, який не знає нашого батька, Йосифа. О, Боже наш, поверни нас на батьківщину”.
Але я не відповідав ані жодним словом. І так тривало це для вас і ваших нащадків… дванадцять поколінь.
Я залишив вас у рабстві на майже чотириста років. Ніколи за весь цей час ви не отримали відповіді на свої молитви. Ви взивали до Мене, але Я не відповідав. Ні зрозумілим словом, ні ясністю Моїх шляхів, ні поясненням Моїх цілей, ні причин, чому Я не відповідав на ваші благання. Ваші серця побивалися за Мною.
Але й Моє серце скрушалося разом з вашими.
Через чотириста років все ще були чоловіки і жінки, які вірили в Мене! Після чотирьохсот років Мого мовчання, ви досі вірили!»
У цю мить прозвучав пронизливий плач. Це був голос матері.
«О, Боже, якщо Ти чуєш, то чому не відповідаєш? Завтра це прекрасне дитя заберуть з моїх рук, назавжди. Мій син буде закутий у кайдани, поневолений і довіку приречений робити цеглу біля берегів Нілу. Я помру, так більше ніколи й не побачивши своєї дитини. Він постаріє і помре в кайданах, які вони завтра вчеплять на його зап’ястя. Невже Ти не почуєш мого ридання?»
Очі Господа наповнились слізьми.
«О Ізраїлю, ти стоїш перед одним простим фактом.
О жінко, ти, як і всі люди до тебе… як мій брат Йоан, що гниє у ямі… всі ви зустрілись лице в лице з однією суворою істиною.
Ваш Бог не виправдав ваших очікувань».
Ця книга мені дуже допомогла пережити особисту втрату і йти далі. Хоть і маю питання до Господа: « Чому так сталося?», і знаю, що я не одна з таким питанням, але з повною довірою до Господа довіряю своє життя Йому! Сподіваюсь, що Господь мені надасть відповідь – можливо ще на землі, а можливо у вічності. Але, я точно знаю – я люблю Господа, дякую Йому та буду йти далі за моїм Пастирем!