Анатомія образи: Божий погляд на кривду, ненависть та прощення

Гіркота – це коли ти ковтаєш отруту, але очікуєш, що помре твій ворог…
Прощення – це відмова від гіркоти, незважаючи на біль.
– Эрвін Люцер

Багато християн сьогодні плекають в собі ненависть. Ненависть до очманілої орди, яка вдерлася в нашу країну та чинить неймовірні звірства. Яка руйнує, ґвалтує, грабує, вбиває без розбору чи хоча б натяку на доцільність. Яка діє підступно й зухвало, порушуючи всі мислимі правила й відносини, притаманні цивілізованому світові.

Подібна ненависть, попри те, що багато хто називає її «праведним гнівом», містить в своїй основі гіркоту образи. Образи, яку відчуває жертва несправедливості (а хто коли вважав себе жертвою справедливою?) до свого кривдника. Але чомусь вважається, що, з огляду на тяжкі випробування, «за законами воєнного часу» така образа є цілком… ну, майже цілком виправданою. Десь приблизно так само, як і мат, який на початку навали заполонив простір суспільного спілкування. Всі знали, що це погано, але сприймалося хіба не як прояв сили громадянської позиції.

Проте духовна небезпека цієї ненависті очевидна. Є такий духовний принцип, що якщо ми дозволимо дияволу встромити ногу в отвір ледь прочинених дверей якоїсь області нашого життя, він намагатиметься збільшувати ту щілину, аж доки не пролізе в неї геть увесь. Так само, починаючи з ненависті до ворогів, чорне полум’я гіркоти неодмінно збільшує коло впливу, поширюючись на друзів, які не виправдали наших сподівань посеред викликів війни. На близьких, які полишили нас в тяжкий час, назвавши це розумними вимогами безпеки чи піклування про дітей та майбутнє. На «зрадників», які причаїлися повсюди, на керівництво держави, командування ЗСУ, владу на місцях, країни-союзники, і кінець-кінцем, на Бога, Який діє чомусь зовсім не так, як ми від Нього очікуємо…

Писання недвозначно називає будь-який прояв образи гріхом та пропонує єдиний шлях  зцілення від цієї хвороби – прощення. Прощення – це не альтернатива, яку може розглядати для себе віруюча людина, оцінюючи ступінь її доречності відповідно обставин. Прощення – це прямий Божий імператив нашого ставлення до ситуації, в якій опинилися, незалежно від ступеню її жахливості, серйозності чи болючості.

Тому ми дуже раді, що в служінні знову є в достатній кількості  книга Ервіна Люцера «По обе стороны обиды» (рос. мовою). З огляду на велику актуальність теми для християн у реаліях війни, останнім часом ми неодноразово отримували запити на цю книгу від служителів.

В ній надано «анатомію» образи й прощення: як виглядає ситуація для кривдника, його жертви та Бога. Переконливо ґрунтуючись на Писанні, автор показує, що прощення – це зовсім не прояв широти душі, як хибно вважає більшість людей, навіть християн. Радше, це наша могутня зброя в боротьбі, що її ведемо «не з тілом і кров’ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби» (Еф.6:12).

Ця книга є одним з найкращих порадників для людей, які зазнали кривд, які потерпають від чужої образи та власного непрощення – не тільки іншим, а й собі. Недарма вона настільки популярна серед служителів, задіяних у душеопікунській та консультативній практиці.

Радимо віруючим прочитати цю книгу, а служителям – влаштувати вивчення її у вашій церкві та на зустрічах малих груп. Готові надати відповідну кількість примірників.

Книгу можна замовити безкоштовно, написавши у відкриту лінію служіння у Viber чи Telegram, або заповнивши електронну форму запиту:

Якщо ви з певних причин не можете отримати паперову версію книги, цю книжку можна безкоштовно завантажити в електронному вигляді і читати прямо на вашому телефоні, чи комп’ютері або планшеті.

Також слухайте або завантажуйте аудіоверсію книги безкоштовно на сайті видавництва.

Будь ласка, поділіться цим постом у соцмережах та чатах, натиснувши кнопки нижче.

Оставьте комментарий