Повністю навернутися до Бога – це дозволити Йому вивести нас із рабства наших спонук.
Це означає, що ми визнаємо, як відмовляємося від безперервних спроб «виправити» речі. Свобода є протилежністю нав’язливої одержимості.
Звичайно, таке дається нелегко, здебільшого тому, що нас мотивують до дії гострі потреби. Наприклад, ми відчуваємо себе самотніми і тому шукаємо – іноді відчайдушно – когось, хто може забрати біль: чоловіка, дружину, друга. Ми надто легко робимо висновок, що хтось або щось може нарешті забрати нашу нужденність.
Таким чином, ми починаємо очікувати занадто багато від інших. Ми стаємо вимогливими, чіпкими, навіть жорстокими. Стосунки прогинаються під важким тягарем, бо серйозність, яку ми покладаємо на них, є перебільшеною. Ми наділяємо наших ближніх нетлінними здібностями. У моменти, коли почуваємося найгірше, ми намагаємося змусити їх відповідати нашим очікуванням.
Але щоразу, коли я обираю інших богів, роблячи людей чи події джерелом своєї радості, мій смуток лише зростає. Коли я вимагаю від інших того, що може дати лише Бог, то відчуваю біль. Один із псалмів у Старому Завіті вказує на інший шлях. «Я сказав Господеві: Ти – мій Господь, і без Тебе моє добро неможливе» (Псалом 16:2). Така молитва випливає з релігійного досвіду поклонника, який знає, що таке бути захищеним під покровом Божої присутності в храмі. Далі псалмоспівець заявляє, що Бог є його «спадщиною», «долею», «наділом». Такі образи сягають корінням у давні часи Ізраїлю, коли левіти, слуги Божі, не отримали частки серед інших племен, але Бог був їхньою «спадщиною» (Второзаконня 10:9). Ми бачимо, що джерелом радості псалмоспівця є життя, прожите в тісному спілкуванні з Богом.
Звичайно, в нашому житті є багато речей, що мають для нас велике значення. Ми не здатні зберігати цілісність без людей, яких любимо, і без тих, хто любить нас. Нам потрібна їжа та дах над головою; ми насолоджуємося товариством друзів і гарною книгою. Проте послабити життєву хватку означає пам’ятати, що ми є зовсім не тим, що ми набуваємо і чого досягаємо, а радше тим, що отримали. Найглибшу радість приносять не зароблені нами гроші, не друзі, якими ми оточуємо себе, і не досягнуті результати. Ми є тими, ким нас створив Бог у Своїй безмежній любові. Ми – це отримані нами дари, а не завойована нами здобич. Допоки ми метушимося, напружено силячись утвердитися самостійно чи за допомогою інших, ми залишаємося сліпими до Того, Хто першим полюбив нас, Хто живе в нашому серці і Хто сформував наше справжнє «я». Але ми можемо розплющити очі та побачити перед собою новий шлях.
Допоможіть нам благословити інших людей гарними книгами для їхнього духовного збудування, підтримки та розради! Поділіться цим уривком з вашими друзями, у групах спілкування та соцмережах, щоби й вони могли прочитати чи прослухати його і врешті прочитати цю книгу. Для когось це може стати Божою відповіддю на багато молитов.