Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає.
Цей вірш вчить, що коли Бог діє, Він діє так, як Йому до вподоби.
Бог ніколи не буде змушений чинити те, що Він зневажає. Він не може бути загнаним у кут, де єдиним виходом для Нього є те, чого Він робити не хоче.
Господь робить усе так, як забажає. І тому, в певному сенсі, Він завжди задоволений усім тим, що робить.
Це повинно спонукати нас схилитися перед Богом і прославити Його суверенну свободу – те, що в певному сенсі Він завжди діє вільно, згідно з Його "доброю волею", слідуючи диктату власних уподобань.
Бог ніколи не стає жертвою обставин. Його ніколи не ставлять у ситуацію, коли Він змушений робити те, чому не може тішитися. Він не дозволяє глузування над Собою. Його не загнати в пастку, не затиснути в кут, не обмежити.
Навіть у той момент історії, коли Він зробив те, що в певному сенсі було найважчим для Бога, – не пощадити Свого Сина (Римлян 8:32), – Бог був вільний і чинив те, що Йому було до вподоби. Павло каже, що смертна жертва Ісуса була "як дар і жертва Богові, як приємні пахощі" (Ефесян 5:2). Найбільший гріх, найбільша смерть і найважчий Божий вчинок якимось глибинним чином догоджав Отцеві.
І на шляху до Голгофи Сам Ісус мав у своєму розпорядженні легіони ангелів. "Ніхто не бере [Моєї душі] від Мене, але Я Сам віддаю її" (Івана 10:18), з власної доброї волі, – "заради належної Йому радості", як сказано в Євреїв 12:2. У той момент в історії Всесвіту, коли Ісус виглядав загнаним у пастку, Він повністю тримав усе під контролем, роблячи саме те, чого Йому хотілося – вмираючи, щоб прославити Свого Отця у виправданні безбожників, таких як ми з вами.
Тож зупинімося в благоговінні та подиві. І тремтімо від того, що не тільки наше прославлення Божої всевладності, але й саме наше спасіння через смерть Христа за нас, тримається на цьому: "Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає".
