Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. (Дії 4:33)

Якщо наше служіння полягає в тому, щоб завтра свідчити про Христа в якійсь несприятливій ситуації, то ключовим моментом буде не наша геніальність; ключовою буде рясна майбутня благодать.

Серед усіх людей апостоли, здавалося, найменше потребували допомоги, щоби переконливо свідчити про воскреслого Христа. Вони були з Ним протягом трьох років. Вони бачили Його смерть. Вони бачили Його живим після розп’яття. У їхньому арсеналі свідчень було “багато доказів” (Дії 1:3). Можна було б подумати, що їхнє служіння свідчення в ті перші дні мало цілком триматися на силі минулих славетних подій, пам’ять про які була ще такою свіжою.

Але книга Дії апостолів говорить нам не про це. Сила свідчити віддано й ефективно походила не від спогадів про благодать, а від сходження нової “великої благодаті”. “Велика благодать була на них усіх”. Так було для апостолів, і так само буде у нашому служінні свідчення.

Які б додаткові знаки і чудеса Бог не явив, щоб посилити наше свідчення про Христа, вони прийдуть так само, як прийшли до Степана. “Степан же, сповнений благодаттю і силою, здійснював у народі великі ознаки й чудеса” (Дії 6:8). Благодать сходила від Бога для всього, що було потрібно Степанові – зрештою, всього, що йому знадобилося, щоб померти.

Існує надзвичайна майбутня благодать і сила, на які ми можемо розраховувати під час кризи особливих потреб у служінні. Це свіжий прояв сили, яким Бог “підтверджував слово Своєї благодаті” (Дії 14:3; див. також Євреїв 2:4). Постійно прибуваюча благодать сили свідчить про вічну благодать істини.