Біблія — це історія любові Бога до Його люду. Бог кличе, домагається, прощає і зцілює. Сам наш відгук на Його любов — це дар від Нього.
Припустимо, ви позичили мені мільйон доларів на особисті потреби. Через рік ви просите, щоб я почав виплачувати борг по 10 000 доларів щомісяця без жодних відсотків. Тож у перший день місяця я вже сідаю до столу, щоб виписати чек, аж тут приходить ранкова пошта — і я бачу, що ви надіслали мені чек на суму 10 000 доларів, перекриваючи мій платіж. І це повторюється щомісяця, аж доки весь борг не виплачено. Я збентежений і протестую: «Але ж це перевертає все з ніг на голову!».
Бог залюблений у свій люд і налаштований отримати відповідь так рішуче, що навіть дарує нам благодать Йому відповідати. «…щоб Він просвітлив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії Він вас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими, і яка безмірна велич Його сили для нас, що повірили, за діянням могутності Його сили» (Еф. 1, 18–19).
Уявити собі Божу любов просто неможливо. «…і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові — спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (Еф. 3, 17–19).
Чи справді ми чуємо, що каже апостол Павло? Та розкиньте ж розумом, люди! Позбудьтесь своїх збіднених, обмежених і мізерних уявлень про Бога. Христова любов перевершує всі наші знання, вона вища за все, що може осягнути наш розум або змалювати уява. Це не спокійна доброзичливість, а всепоглинаючий вогонь. Ісус виявляє таку нестерпну готовність прощати, таку безмежну терплячість і таку безконечну любов, що забезпечує нас усім необхідним для життя, спрямованого на вдячну відповідь. «А тому, хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою, — йому слава» (Еф. 3, 20–21).
Невже це звучить, наче якась легка релігія?
Любов має свої нагальні вимоги. Вона нічого не зважує і нічого не рахує, але очікує всього. Можливо, саме цим і пояснюється наше небажання ризикувати. Надто вже добре ми розуміємо, що євангеліє благодаті — це непереборний заклик любити так само. Тож не дивно, що багато хто з нас вирішує віддати свою душу на поталу правилам, а не жити у злуці з Любов’ю.
Немає більших грішників, аніж ті так звані християни, які спотворюють Боже обличчя, калічать євангеліє благодаті та залякують інших. Вони нівечать саму природу християнства. Як влучно висловився Юджин Пітерсон, такі люди «зводять брехню на Бога, тож нехай будуть прокляті».
Церква перебуває у критичному стані. Євангеліє благодаті заплутують і компрометують замовчуванням, спокусами та відвертою підривною діяльністю. Життєздатність віри — під загрозою. Брехливих гасел недобросовісних посередників, які несуть релігію, наче меч правосуду, стає усе більше, і відбувається це цілком безкарно.
Нехай обірванці збираються повсюди, як сповідальна церква, аби підняти голос на знак протесту. Тих релігійних діячів, які фальшують саму ідею Бога, треба позбавляти кафедри. А тоді засуджувати до трьох років усамітнення з самою лише Біблією до товариства.
Досконалим свідком євангелія обірванця може послужити Марія Магдалина. У Страсну п’ятницю ця жінка спостерігала, як Того, Кого вона любила, порішили найжорстокішим, геть нелюдським чином. Однак увага її була прикута не до самого страждання, а до стражденного Христа, «який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Не дозволяйте тлумачити ці слова як алегорію у житті Магдалини. Для неї Ісусова любов була пекучою, божественною дійсністю: якби не зустріч з Христом, вона просто загубилася б у глибинах історії як пересічна безіменна гріховодниця.
Вона мало що тямила у таких поняттях, як Бог, церква, релігія, молитва чи служіння, хіба лише крізь призму того святого Чоловіка, який любив її і пожертвував за неї собою. Тим унікальним місцем, яке посідає Магдалина в історії учнівства, вона завдячує не своїй таємничій любові до Ісуса, а чудесному перетворенню, якого зазнало її життя завдяки Його любові. Вона просто дозволила себе любити. «Основна істина, яку довело життя Марії, полягала у тому, що завдяки любові можна підноситись з найбільших глибин до осяйних висот, де живе Бог».
Де збільшився гріх, там перевершила ласка.
Коли Ісус запитав Петра на березі Тиверійського моря: «Симоне Йонин, чи любиш ти мене?», то не додав більше нічого; сказаного було цілком достатньо. Чи любиш ти Мене? Чи можеш дозволити Моїй любові торкнутися до тебе у твоїй слабкості, визволити тебе і наділити силою? Надалі єдиною силою, яку мав Петро, була Ісусова любов до нього. І він знай розповідав та переповідав історію про те, як виявив був невірність, і як Ісус до нього торкнувся. Проголошуючи євангеліє благодаті, він проповідував Божу силу з глибин своєї слабкості. Саме це й навернуло римський світ і наверне й нас, і людей навколо, якщо вони побачать, що нас торкнулася Христова любов.
Сповідальна церква обірванців має приєднатися до Магдалини та Петра і свідчити, що християнство — це насамперед не кодекс моральних приписів, а тайна, наповнена благодаттю; у своїй сутності це не філософія любові, а любовний зв’язок; справа тут не в тому, щоб стиснути кулаки і додержуватися правил, а в тому, щоб розкрити руки й отримати дар.
Кілька років тому відомий євангельський богослов Френсіс Шеффер писав: «Справжня духовність полягає у тому, щоб мить за миттю жити ласкою Ісуса Христа». Ця книжка не претендує на оригінальність; це просто коментар до наведених слів Шеффера. Як любив казати Клайв Люїс, людям треба радше нагадувати, аніж їх повчати.
Замовити друковану книгу, читати відгуки – на сторінці книги.
Курс на основі книги для вивчення в малих групах та на молодіжних зустрічах