Віддайте Господу, роди народів, віддайте Господу славу та могутність! (Псалом 95:7)
Ось принаймні частина досвіду, який має на увазі псалмоспівець, коли каже: “Віддайте Господу могутність”. Що ми робимо, коли “віддаємо Господу могутність”?
По-перше, Божою благодаттю ми звертаємо увагу на Бога і бачимо, що Він могутній. Ми прислухаємося до Його сили. Тоді ми віддаємо хвалу величі Його могутності. Ми належним чином вшановуємо цю велич.
Ми вважаємо Його силу дивовижною. Але те, що надає цьому здивуванню “давального” характеру – “Віддайте Господу могутність!” – це наша особлива радість від того, що велич сили належить Йому, а не нам.
Ми відчуваємо глибоку відповідність у тому, що Він є безмежно могутнім, а ми – ні. Нам до вподоби факт, що це саме так. Ми не заздримо Богові через його силу. Ми не є жадібними до Його могутності. Ми сповнені радості, що вся сила – Його.
Все в нас радіє, коли ми бачимо цю силу – так, ніби ми прийшли на святкування перемоги бігуна, який випередив нас у забігу, і знайшли найбільшу відраду в захопленні його силою, а не в обуренні через нашу поразку.
Ми знаходимо найглибший сенс життя, коли наші серця вивільняють захоплення Божою силою, а не замикаються в собі, щоб хвалитися своєю власною – або навіть думати про неї. Ми відкриваємо щось приголомшливе: Це глибоке задоволення – не бути Богом та відмовитися від усіх думок чи бажань Ним бути.
Коли ми підкоряємося Божій силі, в нас зростає усвідомлення того, що Бог створив всесвіт саме для цього: щоб ми могли мати надзвичайно приємний досвід не бути Богом, але захоплюватися Божественністю Бога – Його могутністю. В нас оселяється мирне усвідомлення того, що захоплення нескінченним є остаточним, всезадовольняючим фіналом усього сущого.
Ми тремтимо від найменшої спокуси стверджувати, що якась сила походить від нас. Бог зробив нас слабкими, щоб захистити від цього: “Цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша” (2 Коринтян 4:7).
О, яка це любов, коли Бог захищає нас від того, щоб підміняти вічні висоти захоплення Його силою марними спробами хвалитися нашою власною! Це велика радість не бути Богом, але бачити Його!