Отже, Христос постраждав за вас тілом; і ви озбройтеся тією ж думкою, бо той, хто постраждав тілом, перестав грішити. (1 Петра 4:1)

Спершу це спантеличує. Хіба Христос повинен був перестати грішити? Ні! “Він не вчинив гріха” (1 Петра 2:22).

Потім приходить прозріння. Коли ми озброюємося думкою про те, що Христос постраждав за нас, то усвідомлюємо, що ми померли разом з Ним. “Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності” (1 Петра 2:24). Коли ми вмираємо з Ним, то перестаємо грішити.

Це так само, як у Римлян 6. “Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха… Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в Ісусі Христі” (Римлян 6:6-7, 11).

Петро каже: “Озбройтеся цією думкою!”

Павло каже: “Вважайте себе мертвими!”

Зброєю у нашій війні з гріхом є саме ця думка – саме це міркування.

Коли приходять спокуси сатани – піддатися хіті, вкрасти, збрехати, пожадати, заздрити, помститися, принизити, злякатися – озброюйтеся цією думкою: Коли мій Господь страждав і помер, щоб звільнити мене від гріха, я помер для гріха!

Коли сатана каже тобі: “Навіщо відмовляти собі в задоволенні хіті? Навіщо мати справу з цим безладом, якого через брехню можна було б уникнути? Чому б не спробувати отримати ту нешкідливу розкіш, якої ти так прагнеш? Чому не відновити справедливість, відплативши за кривду, яку щойно отримав?

Відповідай йому: Син Божий постраждав (дійсно постраждав!), щоб визволити мене від гріха. Я не можу повірити, що Він страждав, аби зробити мене нещасним. Тому те, заради чого Він помер, має бути прекраснішим за задоволення від гріха. Оскільки я довіряю Йому, моя сприйнятливість до твоїх спокус змарніла і померла.

Сатано, йди геть! У мене більше не течуть слинки, коли я проходжу повз твою цукерню.