Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлю, до всіх поневолених, котрих Я переселив з Єрусалима до Вавилону: Будуйте доми й проживайте в них, насаджуйте сади й споживайте їхні плоди… Дбайте про спокій міста, в яке Я вас виселив, і моліться за нього Господу, оскільки за його добробуту і вам буде добре. (Єремії 29:4-5, 7)

Якщо це було так для Божих вигнанців у Вавилоні, то, здається, ще більшою мірою це стосується християнських вигнанців у цьому “вавилонському” світі. Що ж тоді нам робити?

Робити звичайні речі, які потрібно робити: зводити будинки, жити в них, насаджувати сади. Це не осквернить вас, якщо ви робите все для справжнього Царя, а не просто для окозамилювання, намагаючись догодити іншим.

Дбайте про добробут того місця, куди вас послав Бог. Думайте про те, що Він спрямував вас туди заради Своєї слави. Тому що це й справді так.

Моліться Господу за своє місто. Благайте Його, щоб великі та добрі речі сталися з вашим містом. Просіть, щоб усе відбувалося Божою силою і для Його слави. Ніколи не втрачайте з поля зору вищого блага, якого місто потребує в тисячу разів більше, ніж матеріального процвітання. Християни не байдужі до будь-яких страждань людей – особливо вічних. Це найбільша небезпека, з якою стикається кожне місто.

Ані Бог, ані Його люди не байдужі до здоров’я, безпеки, процвітання і свободи в місті. Ми всі хочемо цього, й Ісус сказав: “Люби ближнього твого, як себе самого” (Матвія 22:39). Насправді, Господь говорить у Книзі пророка Єремії, що любов до свого міста – це спосіб любити себе: “за його добробуту і вам буде добре”.

Це не означає, що ми відмовляємося від нашого відчуття вигнанців. Петро каже, що християни є “чужинцями та мандрівниками” (1 Петра 2:11), а Павло додає, що “наше життя – на небесах” (Филип’ян 3:20). Насправді, ми зробимо найбільше добра для цього світу, зберігаючи непохитну свободу від його спокусливих принад. Ми найкраще служитимемо нашому місту, черпаючи свої цінності з “міста майбутнього” (Євреїв 13:14). Ми принесемо найбільшу користь нашому місту, закликаючи якомога більше його мешканців бути громадянами “горішнього Єрусалиму” (Галатів 4:26).

Отже, будемо жити – будемо робити стільки добра (1 Петра 2:12), щоб місцеві захотіли зустріти нашого Царя.