Тієї години Ісус звеселився Святим Духом і сказав: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, бо приховав Ти це від премудрих та розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо так було Тобі до вподоби! (Луки 10:21)

Цей вірш – одне з лише двох місць в Євангеліях, де говориться, що Ісус радіє. Сімдесят учнів щойно повернулися зі своїх місіонерських поїздок і доповіли Ісусові про їхні успіхи.

Зверніть увагу, що тут радіють усі три Особи Трійці: Ісус радіє, але сказано, що Він звеселився Святим Духом. Я вважаю, це означає, що Святий Дух наповнює Його і спонукає до радості. Далі в кінці вірша описується задоволення Бога Отця: “Так, Отче, бо так було Тобі до вподоби!” – тобто, Отець радів, коли робив усе.

Що ж змушує всю Трійцю радіти разом у цьому місці Писання? Це вільна, обираюча любов Божа, яка приховує речі від інтелектуальної еліти і відкриває їх немовлятам. “Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, бо приховав Ти це від премудрих та розумних і відкрив це немовлятам”.

А що ж Отець приховує від одних і відкриває іншим? Луки 10:22 дає відповідь: “Ніхто не знає, Хто Син, – один тільки Отець”. Отже, Бог Отець має відкрити істинну духовну ідентичність Сина.

Коли сімдесят учнів повертаються з євангелізаційної місії і звітують перед Ісусом, Він і Святий Дух радіють, що Бог Отець вирішив, згідно з власним благоволінням – бо так було Йому до вподоби! – відкрити Сина немовлятам і приховати Його “від премудрих та розумних”.

Справа не в тому, що існують лише певні класи людей, обраних Богом. Справа в тому, що Бог вільний вибирати найменш ймовірних кандидатів для Своєї благодаті.

Бог суперечить тому, що можуть диктувати людські заслуги. Він ховається від самодостатніх мудреців і відкривається найбільш безпорадним та недосконалим.

Коли Ісус бачить, як Отець вільно просвіщає і спасає людей, єдиною надією яких є дарована благодать, Він радіє у Святому Дусі і тішиться тими, кого Отець обрав.

Отже, коли ми бачимо це – фактично, коли ми знаємо, що ми є серед обраних дітей – ми теж приєднуємося до радості.