Тож згадуйте минулі дні, коли ви, просвітившись, витерпіли великий подвиг страждань: або будучи виставленими на посміховисько та знущання, або ж як спільники тих, які опинилися в такому становищі. Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна, знаючи, що маєте для себе краще і вічне майно на небі. Тому не залишайте вашої відваги, оскільки вона варта великої нагороди.
Християни, що згадуються в Посланні до Євреїв 10:32-35, заслужили право навчити нас дечому про коштовну любов.
Ситуація виглядала наступним чином: у перші дні після навернення деякі з них були ув’язнені за свою віру. Інші опинилися перед важким вибором: піти в підпілля і залишатися в "безпеці", чи відвідувати своїх братів і сестер у в’язниці, ризикуючи власним життям і майном? Вони обрали шлях любові і прийняли його ціну.
"Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна".
Але чи були вони невдахами? Ні. Вони втратили майно і натомість здобули радість! Вони з радістю прийняли втрату.
В якомусь сенсі вони зріклися себе. Це було реально і коштувало недешево. Але в іншому сенсі – зовсім ні. Вони обрали шлях радості. Очевидно, цих християн мотивувало на тюремне служіння те саме, що й македонян у 2 Коринтян 8:1-9 – допомагати бідним. Їхня радість у Бозі переливалася через вінця у любові до ближніх.
Вони подивилися на своє життя і сказали: "Твоя милість краща за життя" (див. Псалом 63:3).
Тоді вони подивилися на все своє майно і сказали: "Ми маємо на небі скарб, кращий і довговічніший за все це" (див. Євреїв 10:34).
Потім вони подивилися один на одного і сказали – можливо, заспівали – щось на кшталт великого гімну Мартіна Лютера "Могутня нам твердиня Бог":
Майно й рідня нехай підуть,
І тлінне це життя.
Хай моє тіло заберуть,
Не вкрасти Боже майбуття,
Бо вічне Його Царство!