І це Євангеліє Царства буде проповідуватися по всьому світі на свідчення всім народам, — і тоді прийде кінець. (Матвія 24:14)

Я не знаю більш надихаючої місіонерської обіцянки, ніж ці слова Ісуса.

Не: “Це Євангеліє потрібно проповідувати”.

Не: “Це Євангеліє може бути проповідуване”.

Але: “Це Євангеліє буде проповідуватися”.

Це не велике доручення і не велика заповідь. Це велика визначеність, велика впевненість.

Хто може наважитися так говорити? Звідки Він знає, що так буде? Як Він може бути впевнений, що Церква не зазнає невдачі у виконанні свого місіонерського завдання?

Відповідь: Благодать місіонерського служіння така ж непереборна, як і благодать відродження. Христос може обіцяти всесвітнє проголошення, тому що Він Всемогутній. Він знає майбутній успіх місій, бо Він творить це майбутнє. Всі народи почують!

“Народи” – це не сучасні “країни”. Коли Старий Завіт говорив про народи, малися на увазі такі групи, як євусейці, хеттейці, гіввійці, аморейці, моавійці, ханаанці та филистимці. “Народи” – це етнічні групи зі своєю власною мовою і культурою. Псалом 117:1: “Хваліте Господа, всі народи! Прославляйте Його, всі люди“. Народи – це людські групи, як ми їх називаємо.

Як суверенний Син Божий і Господь Церкви, Ісус просто заявив цю божественну мету як абсолютну даність: “І це Євангеліє Царства буде проповідуватися по всьому світі на свідчення всім народам.” (Матвія 24:14).

Справа світових місій абсолютно приречена на успіх. Вона не може зазнати невдачі. Тож хіба не розумно те, що ми молимося з великою вірою, що ми жертвуємо з великою впевненістю і що ми рухаємося з почуттям безсумнівного тріумфу?