Коли Ісус прибув… у землю Гадаринську, зустріли Його два біснуваті, які вийшли з гробниць. І ось, вони закричали, гукаючи: Що Тобі до нас, Сину Божий? Чи не прийшов Ти сюди, щоби передчасно нас мучити? (Матвія 8:29)

Тут демони дізналися таємницю. Вони знали, що приречені. Вони знали, що Син Божий вийде переможцем. Але вони не знали, поки це не сталося, що Христос прийде раніше часу їхньої остаточної поразки.

Христос не збирається чекати кінця війни, щоб повести своє військо в бій. Він спорядив диверсійні сили на територію сатани. Він підготував “спецзагін” для проведення зухвалих рятувальних операцій. Христос спланував багато тактичних перемог до того, як настане час остаточної стратегічної перемоги.

Як наслідок, має розвинутися ментальність воєнного часу: оскільки загибель сатани неминуча, і він це знає, можна завжди нагадувати йому про це, коли він спокушає нас піти за ним. Ми можемо сміятися і казати: “Ти несповна розуму. Хто хоче об’єднувати зусилля з переможеним?!”

Церква – це звільнений ворог “бога цього віку” (2 Коринтян 4:4). Ми – партизани і повстанці, ми підриваємо бунтівне царство, на чолі якого стоїть “князь, який панує в повітрі” (Ефесян 2:2).

Це небезпечно, проте захоплююче. Багато життів втрачено. Сили сатани постійно стежать за нашою підривною діяльністю. Христос гарантував воскресіння для всіх, хто бореться на смерть. Але Він не гарантував ані комфорту, ані прийняття світом, ані процвітання на ворожій території.

Багато хто з радістю віддав своє життя в тилу, виконуючи доручення Командира. Я не можу придумати кращого способу жити – або померти.