Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів! (Луки 22:31-32)

А як же інші десять апостолів (не рахуючи Юди)?

Сатана збирався пересіяти і їх. Чи молився Ісус за них?

Так, молився. Але Він не просив Отця берегти їхню віру так само, як віру Петра.

Тієї ночі Бог зламав гордість і самовпевненість Петра в агонії сатанинського сита. Але Він не відпустив його. Він навернув його, простив, відновив і зміцнив його віру. І тепер місія Петра полягала в тому, щоб зміцнити інших десятьох. “І ти, коли навернешся, зміцни своїх братів”.

Ісус подбав про десятьох, подбавши про Петра. Той, хто був зміцнений, сам береться зміцнювати інших.

Тут є великий урок для нас. Іноді Бог буде мати справу з вами безпосередньо, зміцнюючи вашу віру наодинці в ранкові години, коли всі інші сплять. Проте більшу частину часу (можна сказати, десять одинадцятих його обсягу) Бог зміцнює нашу віру через іншу людину.

Бог посилає нам якогось Симона Петра, який приносить якраз те слово благодаті, яке нам потрібно, щоб триматися у вірі: свідчення про те, що “увечері буває плач, а на ранок – радість” (Псалом 29:6).

Вічна безпека – це проєкт для спільноти. Щоразу, коли Бог підбадьорює ваше серце обіцянкою, що в сатанинському пересіюванні вам не забракне віри, прийміть це підбадьорення і подвійте свою радість, використовуючи її для зміцнення ваших братів і сестер – тією самою силою, якою було зміцнено вас самих.