Уважно дивлячись на Ісуса, Засновника та Вдосконалювача віри, Який заради належної Йому радості перетерпів муки хреста, незважаючи на ганьбу, і сів праворуч від Божого престолу.
Чи не суперечить приклад Ісуса принципу християнського гедонізму? А саме, що любов – це шлях радості, і що людина повинна обирати його саме з цієї причини, щоби не скупитися на послух Всевишньому і не зазнати виснаження через привілей бути каналом благодаті чи применшити обіцяну винагороду.
Євреїв 12:2, здається, досить чітко говорить про те, що Ісус не суперечив цьому принципу.
Найбільший труд любові, який коли-небудь траплявся, став можливим тому, що Ісус прагнув найбільшої радості, яку тільки можна собі уявити, – а саме, радості бути піднесеним, щоби сісти праворуч Бога в зібранні відкупленого народу: "Заради належної Йому радості перетерпів муки хреста"
Говорячи це, автор має на увазі, що Ісус є ще одним прикладом, поряд зі святими з Євреїв 11, тих, хто настільки прагне і впевнений в радості, яку пропонує Бог, що відкидає можливість "тимчасово мати насолоду від гріха" (Євреїв 11:25) і обирає ганьбу та муки хреста, щоби слідувати Божій волі.
Тому не буде небіблійним сказати, що принаймні частково в темні години Гетсиманії Христа підтримувала надія на радість, що очікувала по той бік Хреста. Це не применшує реальності та величі Його любові до нас, бо радість, на яку Він сподівався, була радістю привести багатьох синів до слави (Євреїв 2:10).
Його радість – у нашому відкупленні, яке примножує Божу славу. Ми маємо спільну радість з Ісусом, а Бог отримує славу.
