Ми всі були, як щось нечисте, – і вся наша праведність, наче поплямована одежа. (Ісаї 64:5)

Це правда, що будь-яке порушення Божого Закону зневажає його досконалу святість і робить нас об’єктом осуду, оскільки Бог не може дивитися з прихильністю на будь-який гріх (Авакума 1:13; Якова 2:10-11).

Проте неспроможність досягти праведності та безгрішної досконалості – це не те, що в Старому Завіті (і так само для нас сьогодні) спричиняло загибель людини. До краху вела невіра в милосердні Божі обітниці, особливо відсутність надії на те, що колись Він дасть Відкупителя, Який стане досконалою праведністю для Свого народу (“Господь – наша Праведність”, Єремії 23:6; 33:16). Старозавітні святі знали, що саме так вони спасуться, і що ця віра є ключем до послуху, а послух – свідченням цієї віри.

Страшенно бентежить, коли люди кажуть, що єдина праведність, яка має якусь цінність, – це зарахована нам праведність Христа. Безумовно, виправдання не ґрунтується на жодній нашій праведності – навіть на тій, що дається Духом через віру, – а лише на праведності Христа, яка нам зараховується. Але іноді люди бувають необережними і зневажливо відгукуються про всю людську праведність, ніби в нас немає такої праведності, яка б догодила Богові. Це не є корисним.

Часто цитують Ісаї 64:6, де сказано, що наша праведність подібна до брудного лахміття, або “поплямованої одежі”.

Але в контексті Ісаї 64:6 не означає, що всяка праведність, яку чинить Божий народ, є неприйнятною для Бога. Ісая говорить про людей, чия праведність насправді є лицемірною. Це вже не праведність. Але у вірші безпосередньо перед цим Ісая говорить, що Бог схвально зустрічається “з тими, які з радістю чинять праведне” (Ісая 64:4).

Це правда – і славна правда! – що ніхто з Божого люду, чи то до, чи після Хреста, не був би прийнятий бездоганно святим Богом, якби нам не було зараховано досконалу праведність Христа (Римлян 5:19; 1 Коринтян 1:30; 2 Коринтян 5:21). Дійсно так! Але це не означає, що Бог не зрощує у виправданих Ним людях досвідчену праведність, яка не є “поплямованою одежею” – навіть якщо вона ще не  цілком досконала.

Насправді, це Він творить в нас таку праведність. Вона є дорогоцінною для Бога і, по суті, необхідною – не як підстава для нашого виправдання (воно лише можливо через праведність Христа), – але як свідчення того, що ми справді є виправданими дітьми Божими. Саме про це молиться Павло у Филип’ян 1:10-11, “щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа, сповнені плодами праведності через Ісуса Христа – для Божої слави та похвали”. І ми також за це повинні молитися.