Я не відкидаю Божої благодаті. (Галатів 2:21)

Коли маленьким хлопчиком якось на пляжі я потрапив у підводну течію та втратив рівновагу, мені здалося, що в одну мить мене затягне на середину океану.

Це було жахливо. Я намагався зорієнтуватися і з’ясувати, де верх, а де низ. Мені не вдавалося намацати ногою дно, а течія була надто сильною, щоб плисти. І я все одно не був гарним плавцем.

У паніці я думав лише про одне: чи може хтось мене врятувати? Але я не міг навіть покликати на допомогу з-під води.

Аж ось я відчув, як рука мого батька міцними лещатами стиснула моє плече, і це було найприємніше відчуття у світі. Я повністю підкорився батьківській силі та насолоджувався тим, що мене підхопила його рука, що діяла за його волею. Я не пручався.

Мені не спадало на думку спробувати показати, що все не так погано; або що я маю додати власних зусиль до дії татової руки. Все, про що я думав, було: “Так! Ти мені потрібен! Я дякую тобі! Я люблю твою силу! Я люблю твою рішучість! Я люблю твою хватку! Ти – чудовий!”

У цьому дусі відданої любові немає чим хвалитися. Я називаю таку віддану любов “вірою”. І мій батько був втіленням майбутньої Божої благодаті, якої я відчайдушно потребував і якої прагнув, опинившись під водою. Це віра, що примножує благодать.

Коли ми роздумуємо над християнським життям, найголовнішою думкою має бути: “Як я можу примножити, а не відкинути Божу благодать?”. Павло відповідає на це питання в Галатів 2:19-21: “Я розп’ятий разом з Христом. І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене. Я не відкидаю Божої благодаті”.

Чому його життя не відкидає Божої благодаті? Тому що він живе вірою в Сина Божого. Віра зосереджує всю увагу на благодаті і примножує її, а не відкидає.