Він… зміцнився вірою і віддав славу Богові, і був впевнений, що Бог спроможний виконати те, що йому обіцяв. (Римлян 4:20-21)

Павло має на увазі особливу причину, чому віра прославляє майбутню Божу благодать. Простіше кажучи, причина полягає в тому, що віра, яка звеличує Бога, – це орієнтована на майбутнє впевненість у Божій сумлінності, силі та мудрості виконати всі Свої обітниці.

Павло ілюструє цю віру реакцією Авраама на Божу обітницю про те, що він стане батьком багатьох народів, хоча він був старий, а його дружина неплідна (Римлян 4:18). “Він, усупереч сподіванню, повірив надії”, тобто мав віру в майбутню благодать Божої обітниці, незважаючи на всі людські докази протилежного.

Авраам не ослаб у вірі, коли дивився на власне тіло, яке було майже мертве (адже йому було близько ста років), або коли згадував про безплідність лона Сарри. Жодне невір’я не змусило його засумніватися в Божій обітниці, але він зміцнився вірою і віддав славу Богові, повністю впевнений, що Бог спроможний виконати те, що обіцяв (Римлян 4:19-21).

Віра Авраама була вірою в обіцянку Бога зробити його батьком багатьох народів. Ця віра прославляла Бога, тому що вона акцентувала увагу на всемогутніх, надприродних Божих ресурсах, необхідних для виконання цієї обітниці.

Авраам був занадто старий, щоб мати дітей, а Сарра була безплідною. І не тільки це: як перетворити одного-двох синів на “багато народів”, батьком яких, за словами Бога, стане Авраам? Все це здавалося абсолютно неможливим.

Отже, віра Авраама прославляла Бога, бо він був повністю впевнений, що Бог може зробити і зробить те, що неможливо для людини. Це віра, яку ми покликані мати: що Бог зробить для нас те, що ми ніколи не змогли б зробити для себе самі.