Адже маємо не Такого Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабкостям, але Який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха. (Євреїв 4:15)

Я ніколи не чув, щоб хтось казав: “Справді глибокі уроки в моєму житті прийшли через часи легкості і комфорту”. Але чув натомість, як сильні святі говорили: “Кожен значний прогрес, якого я коли-небудь досягав в пізнанні глибини Божої любові і зростанні в Ньому, приходив через страждання”.

Це протверезлива біблійна істина. Наприклад: “Все визнаю за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, задля Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа” (Филип’ян 3:8). Перефразуємо: “Немає кризи – немає призу”. Або: “Нехай все буде принесено в жертву, якщо це дасть мені більше Христа”.

Ось ще один приклад: “Хоча був Він Сином, проте навчився послуху через те, що постраждав” (Євреїв 5:8). У тій же книзі сказано, що Він ніколи не згрішив (Євреїв 4:15).

Отже, навчання послуху не означає перехід до нього від непослуху. Тут радше йдеться про все глибше і глибше вкорінення в Бозі через досвід послуху. Це означає пережити таку глибину підпорядкування Богові, якої не можна було б досягти інакше. Це те, що приходить через страждання. Немає кризи – немає призу.

Самуель Резерфорд свідчив, що, коли опинявся в підвалах страждань, то завжди пам’ятав, що саме там Великий Цар тримає Своє вино. Чарльз Сперджен писав: “Ті, хто пірнає в море страждань, дістають з нього рідкісні перлини”.

Хіба ви не починаєте любити свою кохану людину більше, коли відчуваєте якийсь дивний біль, що викликає у вас думки про рак? Ми справді дивні створіння. Якщо у нас є здоров’я, спокій і час для любові, вона може стати легковажною та поспішною. Але якщо ми помираємо, любов стає глибокою, повільною рікою невимовної радості, і ми ледь здатні витримати саму думку відмовитися від неї.

Тому, брати й сестри, “майте велику радість, коли попадаєте в різні випробування” (Якова 1:2).