Для чого вигадуєте ви слова для докорів, а слова того, хто у відчаї, на вітер? (Йова 6:26)  

У горі, болю та відчаї люди часто говорять те, що в інший час не сказали б. Вони малюють реальність темнішими фарбами, ніж малюватимуть її завтра, коли зійде сонце. Вони співають у мінорних тонах і розмовляють так, ніби це єдина музика. Вони бачать лише хмари, а говорять так, ніби неба не існує. 

Вони запитують: “Де Бог?” Або кажуть: “Немає сенсу йти далі”. Або: “Ніщо не має значення”. Або: “Для мене немає надії”. Або: “Якби Бог був благим, цього не мало би статися”. 

Що нам робити з цими словами? 

Йов зауважує, що не потрібно за них докоряти. Ці слова – вітер, або буквально “на вітер”. Їх швидко розвіє. Настане перелом в обставинах, зневірена людина прокинеться від темної ночі і пошкодує про свої поспішні слова. 

Тому суть в тому, щоб не витрачати свій час та енергію на дорікання за такі слова. Вони самі собою розвіються вітром. Не треба восени обривати листя. Це марна праця. Воно і так незабаром злетить само. 

О, як швидко ми квапимося захищати Бога, –  а часом і правду, – від слів, які було сказано лише на вітер. Якби ми мали розсудливість, то могли б відрізнити слова, що мають коріння, від слів, що розвіюються вітром. 

Є слова, коріння яких криється в глибокій омані та глибокому злі. Але не всі сірі слова отримують свій колір від чорного серця. Деякі з них забарвлені переважно болем та відчаєм. Те, що ви чуєте, не є найглибшою річчю зсередини. Там, звідки вони походять, є щось справжнє і темне. Але воно тимчасове – як швидкоплинна інфекція – реальне, болюче, проте насправді не властиве людині. 

Тож навчімося розрізняти, чи слова, сказані проти нас, чи проти Бога, чи проти істини, є просто словами на вітер – мовлені не від душі, а від наболілого. Якщо це слова на вітер, почекаймо мовчки і не докоряймо. Відновлювати душу, а не докоряти наболілому – ось мета нашої любові.