Яка велика, Господи, твоя доброта, що її Ти… чиниш тим, що до Тебе прибігають (Псалом 31:20)

Досвід майбутньої благодаті часто залежить від того, чи прибігатимемо ми за притулком до Бога, чи засумніваємося в Його турботі і побіжимо шукати притулку в інших місцях.

Для тих, хто прибігають до Бога, обітниці майбутньої благодаті численні й багаті.

• Господь визволяє душу слуг своїх, і хто до Нього прибігає, покараний не буде. (Псалом 34:23)
• Він – щит для всіх, що прибігають до Нього. (2 Самуїла 22:31)
• Блаженні всі, що на Нього покладаються. (Псалом 2:12)
• Господь добрий, – притулок у день скорботи, – Він знає тих, котрі на Нього покладаються. (Наума 1:7)

Ми нічого не заробляємо і не заслуговуємо, коли прибігаємо в пошуках притулку до Бога. Ховатися, коли ми слабкі і потребуємо захисту, не є тією справою, яка вихваляє нашу самодостатність. Це лише показує, що ми вважаємо себе безпорадними, а притулок – місцем порятунку.

У всіх тих обітницях, які я щойно процитував, умовою великого благословення від Бога є те, що ми прибігаємо, покладаємося та знаходимо притулок у Ньому. Ця умова – не вшанування заслуг; це умова відчаю, визнаної слабкості, потреби і довіри.

Відчай не вимагає і не заслуговує; він благає про милосердя і шукає благодаті.