Бо це любов до Бога – дотримуватися Його заповідей! А Його заповіді не тяжкі. Адже кожний, хто народився від Бога, перемагає світ. А перемога, що перемогла світ, – це наша віра! (1 Івана 5:3-4)

Зверніть увагу: любити Бога – це не просто дотримуватися Його заповідей. Це означає мати серце, настільки прихильне до Бога, що дотримання заповідей не є обтяжливим. Саме про це говорить Іван. А далі він висловлює цю істину в термінах вже не любові, а нового народження та віри. Без жодної паузи він продовжує: “Адже, – тобто, ось чому Божі заповіді не є обтяжливими. – Кожний, хто народився від Бога, перемагає світ”. Отже, народження згори долає земні перешкоди для того, щоб виконувати Божі заповіді без обтяжливості.

І насамкінець Іван додає: “А перемога, що перемогла світ, – це наша віра!” Отже, нове народження долає земні перешкоди до необтяжливого виконання заповідей, бо нове народження спричиняє віру. Отже, чудо народження згори творить віру, що приймає все, чим Бог є для нас у Христі, як найвище задоволення, що робить послух Богові більш бажаним, ніж спокуси світу. І саме це означає любити Бога.

Пастор і богослов вісімнадцятого століття Джонатан Едвардс, силячись зрозуміти цей текст, дійшов висновку: “Спасенна віра передбачає… любов. Любов до Бога дозволяє нам долати труднощі, пов’язані з дотриманням Божих заповідей, і це свідчить про те, що любов є головною в спасенній вірі, її життям і силою, завдяки якій вона приносить великі плоди”.

Я думаю, що Едвардс має рацію, і численні тексти в Біблії підтверджують те, що він говорить.

Іншими словами, віра в Христа – це не просто згода з тим, Ким Бог є для нас, але й прийняття всього того, чим Він є для нас у Христі. “Справжня віра приймає у Христі все, що Писання пропонує бідним грішникам”, – ось ще одна цитата з Едвардса. Це “прийняття” є одним із проявів любові до Христа – тієї любові, яка цінує Його понад усе.

Тому немає ніякого протиріччя між 1 Івана 5:3, з одного боку, де йдеться про те, що любов до Бога дозволяє нам дотримуватися Його заповідей, і віршем 4, з іншого боку, де сказано, що наша віра долає перешкоди світу, які утримують нас від виконання Божих заповідей. Любов до Бога і Христа закладена у вірі.

Іван визначає послух віри як “вірить, що Ісус є Божий Син” (1 Івана 5:5). Ця віра приймає Ісуса як славну божественну Особу, Якою Він є: Сином Божим. Це не просто визнання істини, що Ісус є Божим Сином, бо і демони з цим погоджуються. “Вони закричали, гукаючи: Що Тобі до нас, [Ісусе], Сину Божий? Чи не прийшов Ти сюди, щоби передчасно нас мучити?” (Матвія 8:29). Вірити в те, що Ісус є Сином Божим, означає осягнути значущість цієї істини – прийняти цінність реальності. Це означає бути задоволеним Христом як Сином Божим і всім, чим Бог є для нас у Ньому.

“Син Божий” означає, що Ісус є найвеличнішою Особою у всесвіті поряд зі Своїм Отцем. Тому все, чого Він навчав, є істинним, і все, що Він обіцяв, залишиться непорушним, і вся Його велич, що задовольняє душу, ніколи не зміниться.

Отже, вірити, що Ісус є Сином Божим, означає покладатися на все це і бути задоволеним.