О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги! (Римлян 11:33)
Авраам Лінкольн, який народився цього дня 1809 року, до сорока років залишався скептиком, а часом навіть циніком у ставленні до релігії. Тож вражає те, як особисті та національні страждання привернули Лінкольна до реальності Бога, а не відштовхнули від неї.
У 1862 році, коли Лінкольну було 53, помер його 11-річний син Віллі. Дружина Лінкольна “намагалася впоратися зі своїм горем, звертаючись до медіумів Нью Ейдж”. Лінкольн звернувся до Фінеаса Гарлі, пастора пресвітеріанської церкви на Нью-Йорк-авеню у Вашингтоні.
Кілька довгих розмов привели до того, що Гарлі описав як “навернення до Христа”. Лінкольн зізнався, що його “багато разів ставило на коліна непереборне переконання, що більше нікуди йти”.
Так само його щодня переслідували жахливі видіння загиблих і поранених солдатів. У Вашингтоні було п’ятдесят шпиталів для поранених. Ротонда Капітолію вміщувала дві тисячі ліжок для травмованих вояків.
Як правило, в таких тимчасових шпиталях помирало по п’ятдесят людей на день. Все це ще більше заглиблювало Лінкольна в роздуми над Божим провидінням. “Ми не можемо не вірити, що Той, Хто створив цей світ, усе ще керує ним”.
Його найвідомішою заявою про Боже провидіння у контексті Громадянської війни стала друга інавгураційна промова, виголошена за місяць до його вбивства. Вона примітна тим, що не робить Бога простим прихильником Союзу чи Конфедерації. Бог має Свої власні цілі і не виправдовує гріх жодної зі сторін.
Ми щиро сподіваємося – і палко молимося – щоб це страшне лихо війни якнайшвидше відійшло в минуле…
Але якщо Бог хоче, щоб вона тривала, поки не буде потоплене все багатство, нажите за двісті років невдячної праці рабів, і поки за кожну краплю крові, пролиту батогом, не буде заплачено іншою, пролитою шаблею, як було сказано три тисячі років тому, так і сьогодні слід сказати: “Суди Господні – правдиві і справедливі”.
Я молюся за всіх вас, хто зазнав втрат, ран і великої скорботи, щоб це пробудило у вас, як у Лінкольна, не порожній фаталізм, а глибшу надію на безмежну мудрість і любов незбагненного Божого провидіння.