Хіба хтось дав Йому щось наперед, щоб воно було повернуто йому назад? Адже все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. (Римлян 11:35-36)
Коли йдеться про послух, вдячність є небезпечним мотивом. Вона схильна виражатися в термінах боржника. Наприклад: “Поглянь, як багато Бог зробив для тебе. Чи не повинен ти, з вдячності, робити багато для Нього?” Або: “Ти зобов’язаний Богові всім, ким ти є і що маєш. А що ти зробив для Нього натомість?”.
Є щонайменше три проблеми з такою мотивацією.
По-перше, неможливо відплатити Богові за всю ту благодать, яку Він нам дав. Ми не можемо навіть почати відплачувати Йому, адже в Римлян 11:35-36 сказано: “Хіба хтось дав Йому [Богові] щось наперед, щоб воно було повернуто йому назад?” [Відповідь: ніхто!] Адже все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки”. Ми не здатні нічим віддячити Господу, бо Йому вже належить все, що ми можемо Йому віддати – в тому числі й усі наші зусилля.
По-друге, навіть якби нам вдалося відплатити Богу за всю явлену нам благодать, ми б лише перетворили благодать на комерційну операцію. Коли ми можемо відплатити Йому, то це вже не благодать. Якщо хтось, виявляючи до вас особливу ласку, запрошує вас на вечерю, а ви в кінці вечора говорите, що, бажаєте віддячити йому і тому запрошуєте до себе наступного тижня, ви зводите нанівець милість господаря та перетворюєте її на торгівлю. Бог не любить, коли Його милість зводять нанівець. Він хоче, щоб її прославляли (Ефесян 1:6, 12, 14).
По-третє, зосередження на вдячності як мотиві послуху часто не зважає на вирішальну важливість віри в майбутню Божу благодать. Озираючись на благодать, що була отримана в минулому, ми відчуваємо вдячність. Віра ж дивиться вперед, на благодать, обіцяну в майбутньому – чи то через п’ять хвилин, чи через п’ять століть – і викликає надію. “Віра є підставою для надії, те, що переконує про речі, недоступні для споглядання” (Євреїв 11:1).
Ця віра в майбутню благодать і є мотивом, що зберігає благодатну якість людського послуху. Послух не полягає в тому, щоб відплатити Богові і таким чином перетворити благодать на комерцію. Послух походить від довіри Богові в отриманні більшої благодаті – майбутньої благодаті – і, таким чином, примноженні безмежних ресурсів Божої любові та сили. Віра дивиться на обітницю: “Господь, твій Бог, буде з тобою скрізь, куди б ти не пішов!” (Ісуса Навина 1:9), і в послуху наважується підкорювати землю.