Це не залежить ні від того, хто бажає, ні від того, хто біжить, але від Бога, Який милує. (Римлян 9:16)
Давайте на початку року чітко усвідомимо, що все, що ми, як віруючі в Ісуса, отримаємо від Бога в цьому році – є Його милістю. Які б радощі чи страждання не траплялися на нашому шляху, все це буде милістю.
Саме для цього Христос прийшов у світ: “щоб язичники прославляли Бога за Його милість” (Римлян 15:9). Бог “зі Свого великого милосердя… відродив нас до живої надії” (1 Петра 1:3). Ми щодня молимося, “щоб одержати милість” (Євреїв 4:16); і тепер ми живемо, “очікуючи милості нашого Господа Ісуса Христа для вічного життя” (Юди 1:21). Якщо християнин виявляється гідним довіри, то це “завдяки милості Божій [він] гідний довіри” (1 Коринтян 7:25).
У Луки 17:5-6 апостоли благають Господа: “Додай нам віри!” А Ісус відповідає: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, — і вона б послухала вас”. Іншими словами, в нашому християнському житті та служінні справа не в силі чи кількості віри, бо не вона вириває дерева з корінням. Це робить Бог. Тому найменша віра, яка справді пов’язує нас із Христом, залучить достатньо Його сили для всього, що нам потрібно.
А як щодо тих часів, коли ви успішно слухаєтесь Господа? Чи послух виводить вас із категорії прохачів милості? Ісус дає відповідь у наступних віршах Луки 17:7-10:
“Хто з вас, мавши слугу, орача або пастуха, скаже до нього, коли він прийде з поля: Іди мерщій та сідай до столу? А чи не скаже йому радше: Зготуй мені щось на вечерю та підпережись мені служити, поки я буду їсти й пити, а потім ти будеш їсти й пити? Чи буде дякувати слузі тому за те, що виконав наказане? Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити.”
Тому я роблю висновок, що найповніший послух і найменша віра отримують від Бога одне й те саме: милість. Крихітне гірчичне зернятко віри прикликає милість Божої сили, здатної рушити з місця дерева. А бездоганний послух робить нас повністю залежними від милосердя.
Суть ось у чому: ми ніколи не піднімаємося вище статусу бенефіціарів милості, хоч коли та в якій би формі не виявлялося Боже милосердя. Ми завжди повністю залежні від того, чого не заслуговуємо.
Тож упокорюймося, радіймо і “прославляймо Бога за Його милість!”