Тим більше Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, дав клятву, щоби через ті дві незмінні речі, в яких неможливо, аби Бог сказав неправду, ухопившись за надію, що перед нами, ми, котрі знайшли захист, мали велику втіху. (Євреїв 6:17-18)

Бог завжди діє послідовно. Він не обтяжує Себе обіцянками, клятвами і кров’ю Свого Сина лише для того, щоб закріпити один кінець нашої безпеки, а інший залишити бовтатися в повітрі.

Спасіння, яке Ісус здобув Своєю кров’ю, було всім необхідним для порятунку Його народу, а не лише його частиною.

Отже, природньо запитати: чому автор заохочує нас міцно ухопитися за надію (Євреїв 6:18)? Якщо наша надія була отримана і безповоротно закріплена кров’ю Ісуса – а це так (в цьому відмінність між новим і старим завітом) – то чому Бог каже нам міцно її триматись?

Відповідь полягає в наступному:

– Те, що Христос викупив для нас Своєю смертю, не було свободою від необхідності триматися, але силою, що дозволяє нам триматися.

– Те, що Він викупив, не скасувало нашої волі, ніби нам не потрібно триматися, але зміцнило її, щоб ми воліли триматися.

– Те, що Він викупив, не відмінило заповіді міцно ухопитися, а здійснило її.

– Те, що Він придбав, не поклало край заклику, а знаменувало тріумф заклику.

Він помер, щоб ви робили те саме, що  Павло у Посланні до Филип’ян 3:12: “Не тому, що я вже осягнув або вже став досконалим, але борюся, щоб осягнути — для цього і здобув мене Ісус Христос”. Це не безглуздя, це Євангеліє: говорити грішнику робити те, що лише Христос може дати йому можливість робити, а саме – надіятися на Бога.

Тому я закликаю вас від усього серця: простягши духовні руки серця, тримайтеся за те, в чому вас здобув Христос, – і тримайтеся з усіх сил, якими Він вас наділив.