А Бог усякої благодаті, Який в Ісусі Христі покликав вас до Своєї вічної слави, нехай тих, хто трохи постраждав, поновить; нехай укріпить, нехай зміцнить, нехай твердо поставить! (1 Петра 5:10) 

Іноді посеред страждань і звичайних стресів повсякденного життя ми можемо вигукнути: “Доки, Господи? Я не бачу нічого далі сьогоднішнього болю. Що принесе завтра? Чи будеш Ти поруч у цьому нещасті?” 

Це питання є надзвичайно актуальним, адже Ісус сказав: “Той, хто витримає до кінця, буде спасенний” (Марка 13:13). Ми тремтимо від думки про те, що опинимося серед “тих, які відступають на загибель” (Євреїв 10:39). Ми не граємо в ігри. Страждання – це жахлива загроза для віри в майбутню Божу благодать. 

Тому так чудово чути обіцянку Петра стражденним і втомленим християнам: “А Бог усякої благодаті, Який в Ісусі Христі покликав вас до Своєї вічної слави, нехай тих, хто трохи постраждав, поновить; нехай укріпить, нехай зміцнить, нехай твердо поставить!” (1 Петра 5:10). 

Запевнення, що Він не зволікатиме понад те, що ми можемо витримати, і що Він усуне вади, на які ми нарікаємо, і що Він назавжди зміцнить те, що так довго було хитким, – це запевнення походить від Бога “усякої благодаті”.  

Бог не є Богом якоїсь благодаті – наприклад, колишньої. Він є “Богом усякої благодаті” – включаючи нескінченні, невичерпні запаси майбутньої благодаті, якої ми потребуємо, щоб витримати до кінця. 

Віра в цю майбутню благодать, зміцнена пам’яттю про минулу благодать, є ключем до витривалості на вузькій і важкій дорозі, що веде до життя.