Бо скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому — «так»! І в Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас! (2 Коринтян 1:20)

Молитва – це місце, де минуле й майбутнє періодично пов’язуються в нашому житті. Я згадую про це тут, тому що в цьому вірші Павло пов’язує молитву з Божим “так” у вражаючий спосіб.

У 2 Коринтян 1:20 він говорить уривчастою грецькою мовою, яка проступає в уривчастому перекладі: “В Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас”. Давайте спробуємо згладити це.

Ось що він говорить: “Тому завдяки Христу ми говоримо “амінь” Богу в наших молитвах, щоб прославити Бога за майбутню благодать, про яку ми просимо і на яку розраховуємо, молячись”.

Якщо ви коли-небудь замислювалися, чому християни кажуть “амінь” в кінці молитов, і звідки походить цей звичай, то ось вам відповідь. Амінь – це слово, яке прийшло в грецьку мову з івриту без перекладу, так само, як воно прийшло без перекладу в українську та більшість інших мов.

На івриті це було дуже сильне ствердження (див. Числа 5:22; Неемії 5:13; 8:6) – офіційне, урочисте, серйозне “Я згоден”, або “Я підтверджую те, що щойно сказав”, або “Це правда”. Простіше кажучи, “амінь” означає дуже щире “так” в контексті звернення до Бога.

Тепер зверніть увагу на зв’язок між двома частинами 2 Коринтян 1:20. Перша частина говорить: “Скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому — «так»”. Друга половина говорить: “І в Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас!”.

Коли ми усвідомлюємо, що “амінь” і “так” означають одне і те ж, то ось що говорить вірш: в Ісусі Христі Бог говорить нам Своє “так” через Свої обітниці; і в Христі ми говоримо своє “так” Богові через молитву.