Метою ж повеління є любов. (1 Тимофія 1:5)

Віктор Франкл був ув’язнений у нацистських концтаборах Аушвіц і Дахау під час Другої світової війни. Професор неврології та психіатрії, єврей за походженням, він став всесвітньо відомим завдяки своїй книзі “Людина в пошуках справжнього сенсу”, якої було продано понад вісім мільйонів примірників.

У ній він розкриває суть своєї філософії, яка отримала назву логотерапія, – а саме, що найфундаментальнішим людським мотивом є пошук сенсу життя. У жахіттях концтаборів він помітив, що людина може витримати майже будь-які “як” у житті, якщо вона знає, “навіщо”. Але цитата, яка мене нещодавно схвилювала, була такою:

Я абсолютно переконаний, що газові камери Аушвіца, Треблінки і Майданека в кінцевому рахунку були підготовлені не в якомусь міністерстві в Берліні, а за столами і в лекційних аудиторіях вчених-нігілістів і філософів. (з книги “Віктор Франкл у дев’яносто: Інтерв’ю”,  квітень 1995 р.)

Іншими словами, ідеї мають наслідки – наслідки, які благословляють або руйнують. Поведінка людей – хороша і погана – не з’являється нізвідки. Вона походить від панівних поглядів на реальність, які вкорінюються у свідомості і породжують добро чи зло.

Один із способів, яким Біблія пояснює істину про те, що ідеї мають практичні наслідки, – це такі слова: “Все, що раніше було написане, написане… щоби… ми мали надію” (Римлян 15:4). Ідеї, представлені у Святому Письмі, мають практичний наслідок – вони несуть у собі надію.

Знову ж таки, Павло говорить: “Метою ж повеління є любов” (1 Тимофія 1:5). Передача ідей через “повеління” або через навчання породжує любов.

Надія та любов не приходять нізвідки. Вони виростають з ідей – поглядів на дійсність, – які розкриваються у Святому Письмі.

Ще один спосіб, яким Писання показує нам, що ідеї мають наслідки, – це використання слова “отже”. Воно зустрічається більше тисячі  разів! “Отже” означає, що наступне твердження випливатиме з чогось, звідкись походитиме. Наприклад: “Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа” (Римлян 5:1). Або: “Отже, немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі” (Римлян 8:1). Або: “Отже, не журіться про завтрашній день” (Матвія 6:34).

Якщо ми хочемо жити в силі цих великих практичних “отже”, то повинні керуватися ідеями – поглядами на реальність, – які передують їм і стоять поза ними. Ідеї мають наслідки. Тож давайте підпорядковувати всі наші ідеї Божому Слову.