Коли б я пішов навіть долиною смертної тіні, не боятимуся лиха, бо Ти зі мною. (Псалом 22:4)

Форма 22-го псалма повчальна.

У Псалмі 22:1-3 Давид говорить про Бога в третій особі – “Він”:

Господь – пастир мій…

Він дозволяє мені відпочивати…

Він провадить мене…

Мою душу Він підкріпляє.

Далі у віршах 4 і 5 Давид звертається безпосередньо до Бога на “Ти”:

Не боятимуся лиха, бо Ти зі мною;

Твій жезл і Твій посох втішатимуть мене.

Ти накриваєш переді мною стіл.

Ти намастив мою голову єлеєм.

А потім, у 6-му вірші, він повертається назад:

Я перебуватиму в Господньому Домі.

Урок, який ми можемо винести з цієї форми звернення, полягає в тому, що добре не говорити дуже довго про Бога, не розмовляючи з Богом.

Кожен християнин є принаймні аматором богослов’я – тобто людиною, яка намагається зрозуміти характер і шляхи Бога, а тоді передати це словами. Якщо ми всі не станемо маленькими богословами, то ніколи нічого не скажемо ані один одному, ані Богові, про Бога, і не зможемо реально допомагати один одному у зміцненні віри.

Але ось чого я навчився від Давида в Псалмі 22 та інших псалмах: треба переплітати своє богослов’я з молитвою. Я повинен часто переривати свої розмови про Бога розмовою з Богом.

Невдовзі за теологічним твердженням “Бог щедрий” має йти молитовне: “Дякую Тобі, Боже, за Твою щедрість”.

За словами “Бог славний” має одразу слідувати: “Я благоговію перед Твоєю славою”.

Так має бути, якщо ми відчуваємо Божу реальність серцем, а не лише думаємо про неї в голові та намагаємося описати її устами.