І, заспівавши, вони вийшли на Оливну гору. (Марка 14:26)

Ти чуєш, як співає Ісус?

Він був басом чи тенором? Чи мав Його голос низький тембр? Чи то була непохитна кришталева висота?

Він заплющував очі, коли співав Своєму Отцю? Чи дивився в очі Своїм учням, посміхаючись від насолоди їхнім товариством?

Він зазвичай Сам починав пісню? Або це робив Петро, чи Яків, чи, може, Матвій?

О, я не можу дочекатися, щоб почути, як співає Ісус! Думаю, планети зійшли б з орбіт, якби Він подав Свій природний голос у нашому всесвіті. Але у нас є Царство, яке не можна похитнути; тож, Господи, зроби це! Заспівай!

Християнство – це співоча віра, інакше й бути не могло. Його Засновник співав. Він навчився співати від Свого Отця. Напевно, Вони співали разом споконвіку. Ви так не вважаєте? Хіба нескінченне вічне щастя в спілкуванні Трійці не спонукає до співу?

Біблія говорить, що мета нашого співу – “щоб розливався їх звук і високо злітав їх голос на знак радощів” (1 Хронік 15:16). Немає нікого в усьому всесвіті радіснішого за Бога. Він безмежно радісний. Він тішиться від вічності панорамою власної досконалості, яка досконало відображена в божественності Його Сина.

Божа радість неймовірно потужна. Він – Бог. Коли Він говорить, народжуються галактики. А коли співає від радості – вивільняється більше енергії, ніж містять уся матерія та рух всесвіту.

Якщо Бог призначив нам пісні, щоби вивільняти радість наших сердець у Ньому, то чи не тому, що Сам знає радість вивільнення задоволення власного серця – у Своїй подобі в Сині через Його Духа в піснях? Ми – співочий народ, бо ми – діти співучого Бога.