Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас підняв свого часу. Покладіть на Нього всі ваші турботи, бо Він дбає про вас. (1 Петра 5:6-7)

Чому тривога про майбутнє є формою гордині?

Божа відповідь звучала би приблизно так,  перефразовуючи Ісаї 51:12:

Я – Господь, Творець твій – Я Той, хто втішає тебе, хто обіцяє дбати про тебе, а ті, хто погрожують тобі, – це лише люди, прості смертні. Отже, твій страх свідчить про те, що ти не довіряєш Мені – і хоча ти не впевнений, що зможеш подбати про себе своїми силами, все ж обираєш крихку надію на власні ресурси, а не віру в Мою майбутню благодать. Отже, все твоє тремтіння, хай воно слабке й жалюгідне, свідчить про гордість.

Як це виправити? Перейдіть від уповання на себе до уповання на Бога і довіртеся всеосяжній силі обітниці Його майбутньої благодаті.

Ви можете побачити, що тривога є формою прояву гордині в 1 Петра 5:6-7. Зверніть увагу на граматичний зв’язок між віршами. “Тож покоріться під міцну Божу руку… [а тепер вірш 7] Покладіть на Нього всі ваші турботи”. В  оригіналі вірш 7 не є новим реченням, а другою частиною складнопідрядного речення. Він починається з дієприкметника: “Покоріться… поклавши на Нього всі ваші турботи”.

Це означає, що покласти свої турботи на Бога – це спосіб покоритися під Його міцну руку. Це все одно, що сказати: “Їж культурно… жуючи з закритим ротом”. Або: “Їдь обережно … не відриваючи очей від дороги”. Або: “Будь щедрим … запросивши когось на Різдво”. Або: “Покоріться… поклавши на Бога всі ваші турботи”.

Один із способів упокорити себе – покласти всі свої тривоги на Бога. А це означає, що однією з перешкод для покладання своїх турбот на Бога є гордість. А тоді виходить, що надмірне занепокоєння – це форма гордості. Незалежно від того, наскільки слабкою вона виглядає чи відчувається.

Чому ж покладання наших тривог на Господа є протилежністю гордості? Тому що гордість не любить визнавати, що у неї бувають якісь тривоги. Або що ми не можемо впоратися з ними самі. І навіть якщо гордість змушена визнати, що її страхи некеровані, вона все одно не любить визнавати, що виходом може бути довіра до когось іншого – мудрішого та сильнішого.

Іншими словами, гордість є формою невіри і не любить довіряти Богові та уповати на Його майбутню благодать. Віра, з іншого боку, визнає потребу в допомозі. Гордість – ніколи. Віра покладається на те, що Бог допоможе. Гордість – ніколи. Віра покладає свої турботи на Бога. Гордість – ніколи.

Тому спосіб боротися з невір’ям гордості – це вільно визнати, що у вас є тривоги, і плекати обітницю майбутньої благодаті в словах: “Він дбає про вас”. А тоді перекласти свої страхи на Його сильні плечі.